Любий друг (збірник)

Якщо вчитимеш iздити свiтських та iхнiх синiв, то вже нiколи вони не вважатимуть тебе за рiвню.

Вiн замовк, подумав трохи i спитав:

– Ти бакалавр?

– Нi, зрiзався двiчi.

– Дарма, все-таки науку ти кiнчив. Коли говорять про Цицерона або Тiберiя, розумiеш приблизно, що воно?

– Та приблизно.

– Добре, нiхто бiльшого й не знае, крiм двох десяткiв дурнiв, яким знання однаково нi до чого. Бути за розумного зовсiм не важко: треба уникати труднощiв, обходити перешкоди та iншим носа втирати за допомогою словника.

Вiн говорив, як спокiйний жартун, що знае життя, i посмiхався, поглядаючи на юрбу. Але зненацька закашлявся, спинився, поки минеться напад, тодi промовив пiдупало:

– Хiба ж не прикро, що бронхiту нiяк не здихаюсь? А ще ж лiто. О, взимку конче поiду лiкуватись до Ментони. Тим гiрше для мене, слово честi, бо здоров’я – передусiм.

На бульварi Пуасоньер вони пiдiйшли до великих засклених дверей, де зсередини була прилiплена розгорнута на обидвi сторони газета.

Над дверима, мов гасло яке, горiв полум’ям великий напис: «Французьке життя». І перехожi, раптом трапляючи у свiтло, що лилось вiд блискучих слiв, ставали зненацька видимi, яснi й виразнi, як удень; потiм зразу ж зникали в мороку.

Форестье штовхнув дверi.

– Заходь! – сказав вiн.

Дюруа зiйшов за ним пишними й брудними сходами, якi видно було з вулицi, пройшов передвiтальню, де два кур’ери вклонились його приятелевi, i спинився десь нiби в почекальнi, пилявiй та обшарпанiй, оббитiй брудно-зеленим трипом, заплямованим та прогризеним де-не-де, мов його мишi поточили.

– Сiдай! – сказав Форестье. – Я вернусь через п’ять хвилин.

І зникнув в одних з трьох дверей, що виходили в цей кабiнет.

Чудний, особливий, нез’ясований дух стояв у кiмнатi, дух редакцiйних зал. Дюруа сидiв нерухомо, трохи боязко, а найголовнiше – здивовано.

Заклопотано сновигали зовсiм ще юнаки, тримаючи в руцi аркуш паперу, що трiпотiв вiд iхнього бiгу. Робiтники-складачi, що в них з-пiд заплямованоi чорнилом блузи видно було бiленький комiр сорочки та сукнянi штани, пошитi, як i у свiтських, обережно несли довгi смуги вiдбиткiв, свiжi, вогкi ще коректи.