Консуело

Всi цi похвали Порпора вислуховував мовчки, всмiхаючись, але при цьому вiн дивився на Консуело, й Андзолето чудово розумiв, що говорить його погляд.

По закiнченнi богослужiння граф в однiй iз приймалень монастиря запропонував хористкам пишне частування. Грати роздiляли два великi столи, поставленi у формi пiвмiсяця один проти одного: просвiт, розрахований на розмiр величезного пирога, був залишений посерединi грат для того, щоб передавати страви, якi граф сам люб'язно пропонував старшим черницям i вихованкам.

Одягненi послушницями, останнi приходили по дванадцятеро зразу й по черзi всiдалися на вiльнi мiсця в глибинi зали. Ігуменя сидiла бiля самих грат, праворуч од графа, що сидiв у зовнiшнiй частинi зали, а лiворуч од нього було вiльне мiсце. Далi сидiли Марчелло, Порпора, парафiяльний священик, старшi священики, що брали участь у церковнiй вiдправi, трохи аристократiв – аматорiв музики, свiтськi попечителi школи, i, нарештi, красень Андзолето у своему парадному чорному костюмi, при шпазi. Зазвичай за таких обставин молодi спiвачки бували дуже жвавi: iх приводили у приемний i збуджений стан смачнi страви, товариство чоловiкiв, бажання подобатися або хоча б бути помiченими, i вони весело базiкали навперебiй. Але цього разу учта проходила невесело й якось натягнуто. Задум графа перестав бути таемницею (хiба е секрет, що якимось чином не просочиться крiзь щiлини монастирських стiн?), i от кожна з молодих дiвчат у глибинi душi мрiяла, що саме ii Порпора запропонуе графовi замiсть Корилли. Сам професор хитро пiдтримував у деяких з них цю iлюзiю: в одних – аби змусити iх краще спiвати в присутностi Марчелло, в iнших – щоб неминучим розчаруванням помститись iм за все те, що вiн перетерпiв од них на своiх уроках. Так чи iнакше, прихожа учениця школи Клоринда вичепурилася цього дня геть-чисто, збираючись сидiти поруч iз графом. Якою ж була ii лють, коли вона побачила, що ця старчиха Консуело у своему чорному платтячку, ця погануля, вiдтепер визнана кращою спiвачкою школи та единою ii окрасою, сiдае з незворушним виглядом за стiл мiж графом i Марчелло! Злiсть спотворила ii лице, вона стала такою некрасивою, якою нiколи не була Консуело й якою стала б сама Венера пiд впливом настiльки ницих i злiсних почуттiв. Андзолето, трiумфуючи перемогу, бачив, що вiдбуваеться в душi Клоринди; вiн пiдсiв до неi й розсипався у вульгарних комплiментах, якi та мала дурiсть прийняти за чисту монету.