Консуело

Хоч який був бiдний сам шляхетний старий, вiн дав iй для цiеi мети невелику суму, i Консуело, схвильована й розгублена, вперше зайнялася своею особою й нашвидкуруч пiдготувала свiй туалет. Вона вирiшила також випробувати й свiй голос i, заспiвавши, вiдчула його таким сильним, свiжим i гнучким, що кiлька разiв повторила зачарованому й також схвильованому Андзолето:

– Ах! Навiщо потрiбно спiвачцi ще щось, окрiм умiння спiвати?

Роздiл 10

Напередоднi врочистого дня Андзолето застав дверi в кiмнату своеi подруги зачиненими на засувку i, тiльки прождавши на сходах близько чвертi години, змiг нарештi ввiйти й глянути на Консуело у святковому вбраннi, яке iй хотiлося йому показати.

Вона надягла гарненьке ситцеве плаття у великих квiтах, мереживну косинку й напудрила волосся. Це так змiнило ii вигляд, що Андзолето простояв у здивуваннi кiлька хвилин, не розумiючи, чи виграла вона, чи втратила вiд такого перетворення. Нерiшучiсть, яку Консуело прочитала в його очах, уразила ii, немов удар кинджала.

– Ну от! – вигукнула вона. – Я бачу, що не подобаюся тобi в цьому вбраннi. Хто зможе визнати мене хоча б терпимою, якщо навiть той, хто мене любить, не вiдчувае, дивлячись на мене, нi найменшого задоволення.

– Зажди, зажди, – заперечив Андзолето, – насамперед я уражений твоею чарiвною фiгурою в цьому довгому лiфi; до того ж мереживна косинка надае тобi такого шляхетного вигляду. Спiдниця падае широкими складками й сидить на тобi чудово… Однак менi жаль твого чорного волосся… Так, менi здаеться, що перед цим було краще.

Але що поробиш! Воно гарне для плебейки, а завтра ти маеш бути синьйорою.

– А навiщо менi потрiбно бути синьйорою? Я ненавиджу цю пудру, вона знебарвлюе й старить найкрасивiших, а пiд усiма цими оборками я здаюся собi чужою. Словом, я сама собi не подобаюся й бачу, що й ти такоi ж думки. Знаеш, сьогоднi я була на репетицii, i при менi Клоринда теж примiряла нове плаття. Яка вона ошатна, смiлива, красива! (От щасливиця, на неi не потрiбно дивитися двiчi, щоб переконатися в ii красi.

) Менi дуже страшно з'явитися перед графом поряд iз нею.

– Будь спокiйна, граф не тiльки бачив ii, але й чув.

– І вона спiвала погано?

– Так, як спiвае завжди.

– Ах, друже мiй, суперництво псуе душу. Ще недавно, якби Клоринда – при всьому своему марнославствi вона ж зовсiм не погана дiвчина – зазнала фiаско перед знавцем музики, я вiд усiеi душi пожалiла б ii й роздiлила з нею ii горе.