Консуело

– Скажiть же менi iм'я неземноi iстоти, яка привела мене в такий захват, – наполягав граф. – Ви суворi до себе, нiколи не буваете задоволенi, але треба ж зiзнатися, що свою школу ви зробили однiею з кращих в Італii: вашi хори чудовi, а солiстки дуже гарнi. Одначе музика, що ви ii даете виконувати своiм ученицям, така пiднесена, така сувора, що мало хто з них може передати всю ii красу…

– Вони не можуть передати цiеi краси, тому що не вiдчувають ii самi, – зi смутком мовив професор.

– Ну, у всякому разi, одна у вас е, i до того ж надзвичайно обдарована, – заперечив граф. – Чудовий голос! Скiльки почуття, яке вмiння! Так назвiть же менi ii нарештi!

– Але ж правда, вона зробила вам приемнiсть? – запитав професор, уникаючи вiдповiдi.

– Вона зворушила мене, довела до слiз… І за допомогою таких простих засобiв, так натурально, що спочатку я навiть не мiг зрозумiти, в чому рiч.

– А що ж таке я вам говорив? – трiумфально запитав маестро.

– Ви говорили менi, що велике, iстинне i прекрасне в мистецтвi – це простота, – вiдповiв граф.

– Я вам згадував також про блиск, вишуканiсть i витонченiсть та говорив, що нерiдко доводиться аплодувати цим якостям i захоплюватися ними.

– Звичайно. Одначе ви додавали, що цi другоряднi якостi вiдокремлюе вiд iстинноi генiальностi цiла прiрва. Отож, дорогий учителю, ваша спiвачка – одна по той бiк прiрви, а всi iншi – по цей!

– Це вiрно й до того ж добре сказано, – потираючи вiд задоволення руки, зауважив професор.

– Ну, а ii iм'я? – наполягав граф.

– Чие iм'я? – лукаво перепитав професор.

– Ах, боже мiй! Та iм'я сирени, або, вiрнiше, архангела, якого я щойно слухав.

– А для чого вам це iм'я, графе? – суворо заперечив Порпора.

– Скажiть, пане професоре, чому ви хочете зробити з нього таемницю?

– Я вам поясню причину, якщо ви попередньо вiдкриете менi, чому ви так наполегливо домагаетеся почути це iм'я.