Консуело

 – Ця дiвчинка – а вона наймолодша з вас i прийшла в мiй клас останньою – тiльки одна й може правильно проспiвати соло, та й у хорi, хоч яку б какофонiю ви розводили навколо неi, я неухильно чую ii голос, чистий i вiрний, як нота клавесина. І це тому, що в неi е ретельнiсть, терпiння й те, чого немае й не буде нi в кого з вас: у неi е розумiння.

– Не мiг не випалити свого улюбленого слiвця, – крикнула Клоринда, тiльки-но маестро пiшов. – Пiд час уроку вiн повторив його тiльки тридцять дев'ять разiв i, напевно, занедужав би, якби не дiйшов до сорокового.

– Чому тут дивуватися, якщо ця Консуело робить успiхи? – сказала Джульетта. – Вона така бiдна, що тiльки й думае, як би скорiше навчитися чому-небудь i почати заробляти на хлiб.

– Менi говорили, що ii мати циганка, – додала Мiкелiна, – i що дiвчинка спiвала на вулицях i на дорогах, перед тим як потрапити сюди. Не можна заперечувати, що в неi прекрасний голос, але в бiдолахи немае й тiнi розуму! Вона зубрить усе, рабськи дотримуючись вказiвок професора, а все iнше довершують ii здоровi легенi.

– Нехай у неi будуть найкращi легенi й надзвичайний розум на додачу, – сказала красуня Клоринда, – я вiдмовилася б вiд усiх цих переваг, якби менi довелося помiнятися з нею зовнiшнiстю.

– Ви втратили б не так уже й багато, – заперечила Констанца, не особливо прагнучи визнавати красу Клоринди.

– Вона зовсiм негарна собою, – додала ще одна. – Жовта, як великодня свiчка, а очi великi, але зовсiм невиразнi.

До того ж завжди так погано одягнена! Нi, безперечно: вона погануля.

– Бiдолаха! Яка вона нещасна! Нi грошей, нi краси!

Так дiвчата закiнчили свiй «панегiрик» на честь Консуело й, пожалiвши ii, вiддячили собi за те, що захоплювалися нею, коли вона спiвала.

Роздiл 2

Це вiдбувалось у Венецii близько ста рокiв тому, в церквi Мендiкантi[14 - Мендiкантi («жебрущi») – чернечi ордени (францисканцi, домiнiканцi, кармелiти та iн.), члени яких зобов'язувалися жити милостинею.

], де знаменитий маестро Порпора[15 - Порпора Нiкколо (1686—1766) – композитор, капельмейстер i видатний вокальний педагог. Працював у Неаполi, Венецii, Вiднi, Дрезденi, Лондонi. У «Консуело» вiдображено епiзоди бiографii композитора, якi вiдносяться до 1740—1750-х pp.: викладання музики у Венецii, потому перебування у Вiднi та знайомство з юним Гайдном. У романi йдеться, за словами Жорж Санд, про смугу життя Порпори, майже невiдому його бiографам.