Консуело

І це тому, що iснуе талант, так би мовити, матерiальний, та iснуе генiй душi. Є те, що забавляе, i те, що зворушуе… Є те, що зворушуе… Є те, що дивуе, i те, що захоплюе… Я чудово знаю, що вокальнi фокуси тепер у модi; але якщо я й показував iх своiм учням як кориснi аксесуари, то майже готовий у цьому розкаятися, чуючи, як бiльшiсть моiх учнiв ними зловживае, жертвуючи необхiдним заради зайвого й тривалим розчуленням публiки заради скороминущих вигукiв подиву й гарячкового захвату.

Нiхто не заперечував цiеi думки, безумовно правильноi стосовно всiх видiв мистецтва взагалi; пiднесенi артистичнi натури завжди будуть дотримуватись ii.

Тим часом граф, згоряючи вiд бажання дiзнатись, як виконуе Консуело свiтську музику, почав для годиться суперечити занадто суворим поглядам Порпори. Але бачачи, що скромна учениця не тiльки не спростовуе ересi свого старого вчителя, а навпаки, не зводить очей з нього, мовби спонукаючи його вийти переможцем iз цього диспуту, граф вирiшив звернутися просто до неi самоi iз запитанням, чи зможе вона, на ii думку, спiвати на сценi з тим же вмiнням i чистотою, як спiвала в церквi.

– Сумнiваюся, – вiдповiла вона вiдверто, iз щирою смиреннiстю, – щоб я могла так само вiдчути натхнення на сценi; боюся, що там я багато втрачу.

– Ця скромна й розумна вiдповiдь заспокоюе мене, – сказав граф, – я впевнений у тому, що публiка, пристрасна, захоплива, щоправда, трохи примхлива, надихне вас i ви зволите вивчити тi важкi, але повнi блиску арii, яких публiка з кожним днем жадае все бiльше й бiльше.

– Вивчити! – з наголосом промовив Порпора, саркастично посмiхаючись.

– Вивчити! – вигукнув Андзолето з гордим презирством.

– Так, так, звичайно вивчити, – погодилася зi звичайною своею лагiднiстю Консуело. – Хоч я трохи i вправлялася в цьому жанрi, але не думаю, щоб уже могла суперничати зi знаменитими спiвачками, що виступали на нашiй сценi…

– Ти брешеш! – з гарячнiстю скрикнув Андзолето. – Ваша ясновельможносте, вона бреше. Змусьте ii проспiвати найважчi колоратурнi арii вашого репертуару, i ви побачите, на що вона здатна!

– Якби тiльки я не боявся, що вона втомилася… – нерiшуче промовив граф, а очi його вже запалали нетерпiнням i очiкуванням.

Консуело по-дитячому питально глянула на Порпору, мовби очiкуючи його наказiв.

– Ну що ж, – сказав професор, – вона не так легко втомлюеться, i оскiльки тут зiбрався настiльки тiсний i приемний гурток, давайте проекзаменуемо ii за всiма статтями.