Мартін Іден

Є двi сестри, – одна одружена, а друга, певно, незабаром теж одружиться. Є кiлька братiв – я молодший, – та вони нiколи один одному не допомагали. Просто розбрелися по свiту, дбаючи кожен про себе. Старший помер в Індii. Двое тепер у Пiвденнiй Африцi, ще один плавае на китобiйному суднi, а останнiй, акробат, – мандруе з цирком. І я такий самий, як вони. Сам заробляю на себе з одинадцяти рокiв, вiдколи мати померла. Вчитись менi, либонь, доведеться самотужки. Аби тiльки я знав, з чого починати.

– Гадаю, що насамперед вам треба взятися до граматики.

Обличчя йому спалахнуло i вкрилося потом.

– Я знаю, що часто пускаю такi слiвця, яких ви не розумiете. Але я тiльки iх i вмiю… казати. У мене е чимало й iнших слiв, з книжок, та я не знаю, як iх вимовляти, тож i не вживаю.

– Важливо не те, якi слова ви кажете, а те, як ви iх кажете. Можу я з вами бути одверта? Я б не хотiла вас образити.

– Авжеж нi, нi! – вигукнув вiн, благословляючи в душi ii добрiсть.

– Ну, так от – ваша мова занадто бiдна й проста. Вам треба розвивати ii i збагачувати. А починати треба з граматики. Я вам зараз принесу й покажу, як нею користуватись.

Коли Рут пiдвелася, Мартiновi пригадалась одна порада з книжок про пристойне поводження в товариствi, i вiн теж незграбно пiдвiвся з свого мiсця, але одразу занепокоiвся, щоб Рут не подумала, що вiн збираеться вже йти.

– До речi, мiстере Ідене, – спитала вона вже вiд дверей, – що таке «надудлюватись»? Я це слово почула вiд вас.

– Надудлюватись? – засмiявся вiн. – Це значить напиватися вiскi або пива, словом, такого, вiд чого ви п’янiете.

– І ще одне, – засмiялася вона й собi. – Не кажiть «ви» там, де мае бути безособова форма. «Ви» стосуеться певноi особи i в даному разi не точно вiдбивае вашу думку.

– Я не зовсiм розумiю…

– Ну, от ви щойно сказали менi «такого, вiд чого ви п’янiете».

– Та кожен може сп’янiти.

– Атож, звiсно, – посмiхнулась вона. – Але краще було б не вплутувати мене в такi справи. «Можна сп’янiти» – оце було б сказано нормально.

Рут принесла граматику, пiдсунула свого стiльця ближче до Мартiна, – тут вiн подумав, що йому, певно, треба було б допомогти iй, – i сiла поруч. Вона розгорнула книжку, i iхнi голови зблизились.