Мартін Іден

Мартiн уже знав, що, коли вiн наступатиме, вона почне вiдступати соромливо й боязко, готова, проте, щохвилини змiнити роль, коли б вiн виявив легкодухiсть. Вiн же, як чоловiк, не мiг не вiдчувати до неi потягу, i йому були приемнi ii палкi погляди. О, вiн знав жiнок, чудово знав! Чеснотливi, наскiльки можуть бути чеснотливi жiнки, що виснажно працюють за мiзерну платню, вони не хотiли продавати себе ради легшого життя i палко жадали знайти хоч крихту щастя у життевiй пустинi, де в майбутньому iх чекала або злиденнiсть у тяжкiй працi, або чорна вiдхлань занепаду, до якого вела страшна, хоч i краще оплачувана, дорога.

– Бiлл, – повторив вiн. – Їй-богу, Бiлл, i не iнакше.

– А не брешете? – не повiрила дiвчина.

– І зовсiм не Бiлл, – докинула друга.

– А ви звiдки знаете? – спитав вiн. – Ви ж ранiш нiколи мене не бачили?

– Дарма. І так видно, що ви нас дурите.

– Направду, Бiлл, як вас звати? – не вгавала перша.

– Хай буде Бiлл, – заявив вiн.

Вона жартiвливо поплескала його по плечi.

– Так i знала, що брешете, а все ж ви менi подобаетесь!

Вiн узяв ii руку i вiдчув на долонi знайомi подряпини й мозолi.

– Давно з консервного заводу? – спитав вiн.

– А звiдки ви знаете?.. Ой, леле, вiн, певно, хiромант! – вигукнули дiвчата.

І поки Мартiн перекидався з ними пустими жартами, перед його очима враз виросли книжковi полицi бiблiотек, що зберiгали мудрiсть вiкiв. Вiн гiрко посмiхнувся над недоречнiстю цього образу, i знову сумнiви пойняли його. Але попри цi роздуми й веселу балаканину вiн усе-таки встигав стежити за людським потоком, що ринув од театру.

І от в одсвiтi лiхтарiв вiн побачив ii, вона йшла помiж братом i незнайомим юнаком в окулярах. У нього завмерло серце. Як довго ждав вiн цiеi хвилини! Йому впало в око щось свiтле й пухнасте на ii гордiй голiвцi, i стрункi обриси ii постатi, i грацiозна хода, i маленька гарненька рука, якою вона пiдбирала сукню. Вона проминула його, а вiн лишився в товариствi фабричних дiвчат у крикливому вбраннi, – з жалюгiдним намаганням бути охайними й чепурними, – в дешевих стрiчках i з дешевими обручками на пальцях. Хтось шарпнув його за руку й промовив:

– Прокиньтесь, Бiлл. Що з вами?

– Ви щось сказали?

– Та нi, нiчого, – вiдповiла чорнява дiвчина, труснувши головою. – Я тiльки хотiла сказати…

– Що саме?

– Що добре було б, коли б ви знайшли для неi якого хлопця… – Дiвчина показала на свою подругу. – І ми пiшли б куди-небудь поiсти морозива чи випити кави.