Виховання почуттів

Вiн – справжня тварюка, мiщанин, нiкчема, шахрай!

Ця лайка була приемна розгнiваному Фредерiковi, проте й дiймала його, бо йому здавалося, що вона певною мiрою торкаеться й панi Арну.

– Що ж вiн вам накоiв? – спитав Режембар.

Замiсть вiдповiдi Пеллерен тiльки тупнув ногою i гучно засопiв.

Вiн тайкома займався деякими дiлами, наприклад, малював кольоровим олiвцем портрети або пiдробляв твори великих майстрiв, збуваючи iх недосвiдченим аматорам; а що тi роботи принижували його, то вiн здебiльша волiв про них мовчати.

На замовлення, яке Арну зробив у присутностi Фредерiка, художник принiс двi картини. І крамар дозволив собi критикувати iх! Вiн ганив композицiю, колорит i рисунок, надто рисунок, коротше кажучи, нiзащо не хотiв iх брати. Тож Пеллерен, змушений тим, що вийшов термiн векселя, збув iх евреевi Ісааку, а за два тижнi Арну, той самий Арну, продав iх якомусь iспанцевi за двi тисячi франкiв.

– Нi на су не дешевше. Яка пiдлiсть! І до того ж, сто чортiв, не едина пiдлiсть! Не сьогоднi-завтра ми ще побачимо його на лавi пiдсудних.

– Ну, це ви вже перебiльшуете, – несмiливо сказав Фредерiк.

– Отакоi! Перебiльшую! – вигукнув художник, щосили вдаривши кулаком по столi.

Його лють вернула юнаковi самовпевненiсть. Звiсно, можна було б триматися пристойнiше; однак якщо, на думку Арну, тi двое полотен…

– Нiкчемнi? Кажiть далi! А ви ж iх бачили? Ви на малярствi тямитесь? Бо ж знаете, мiй хлопче, я дилетантiв не визнаю!

– Ну, це мене й не обходить! – мовив Фредерiк.

– То чого ж ви заступаетесь за нього? – холодно спитав Пеллерен.

Молодик промимрив:

– Та… тому, що вiн мiй друг.

– Ну й поцiлуйте його за мене! На добранiч!

І художник, геть розлючений, пiшов, i не подумавши, ясна рiч, розрахуватися за вечерю.

Фредерiк, захищаючи Арну, сам себе переконав у його правотi. Вiн так захопився своiм красномовством, що вiдчув нiжнiсть до цiеi розумноi й доброi людини, на яку його ж друзi зводять наклепи i яка тепер працюе сама-одна, всiма покинута.

Арну разом iз прикажчиком складав величезнi афiшi до виставки картин.

– Чи ти ба! Яким вiтром вас принесло знову?

Це звичайне питання спантеличило Фредерiка, i, не здобувшись на вiдповiдь, вiн спитав, чи, бува, не знайшовся його записничок, маленький записничок в синiй шкiрянiй оправi.