Виховання почуттів

Та якось уночi (того вечора вона слухала «Макбета» в немудрящому перекладi Летурнера) дiвчинка прокинулася з криком: «Пляма! Пляма!» – зуби в неi цокотiли, вона тремтiла i, втупивши переляканi очi в праву руку, терла ii i приказувала: «Та сама пляма!» Нарештi прийшов лiкар i наказав не хвилювати ii.

Мiсцевi буржуа побачили в тому тiльки недобру призвiстку щодо ii моралi. Подейкували, нiби «син Моро» хоче зробити з неi в майбутньому актрису.

Незабаром заговорили про iншу подiю – стало вiдомо, що приiхав дядечко Бартелемi.

Панi Моро придiлила йому власну спальню i в своiй запобiгливостi дiйшла до того, що в пiснi днi подавала скоромину.

Старий виявився не надто люб'язним. Не було кiнця-краю порiвнянням мiж Гавром та Ножаном, де, на його думку, повiтря важке, хлiб нiкудишнiй, вулицi кепсько брукованi, харчування абияке, а жителi мiста ледарi. «Яка ж у вас нужденна торгiвля!» – бурчав вiн.

Старий осуджував свого брата за його навiженство, тим часом як вiн сам нажив капiтал, що дае двадцять сiм тисяч лiврiв рiчного прибутку.

Пiд кiнець тижня дядечко поiхав i, вже сiдаючи в екiпаж, проронив слова не дуже багатонадiйнi:

– Менi завжди вiдрадно знати, що ви живете в достатку.

– Ти не отримаеш анiчогiсiнько! – сказала панi Моро, вертаючись у вiтальню.

Вiн приiхав лише на ii домагання, i вона цiлий тиждень добивалася, – може, занадто вiдверто, – щоб вiн одкрив своi намiри. Вона вже каялась, що так дiяла, i тепер сидiла в крiслi, схиливши голову й стиснувши губи. Фредерiк, сидячи навпроти, стежив за нею; i вони обое мовчали, як i п'ять рокiв тому, коли вiн вернувся з Монтеро.

Цей збiг, що прийшов йому на думку, нагадав йому про панi Арну.

В цю хвилину пiд вiкном пролунало хльоскання батога, i чийсь голос його покликав.

То був дядечко Рок – один на своiм вiзку. Вiн налагодився провести весь день у Ла Фортель, у пана Дамбреза, i по-дружньому запропонував Фредерiковi скласти йому компанiю.

– Зi мною вам не треба нiяких запрошень, не турбуйтесь!

Фредерiк охоче погодився б.

Але чим пояснити свое остаточне переселення в Ножан? Не було в нього й пристойного лiтнього костюма. Нарештi, що скаже мати? Вiн одмовився.

Вiдтодi сусiд став не такий приязний. Луiза пiдростала. Панi Елеонора тяжко занедужала, i стосунки припинилися, на велике вдоволення панi Моро, яка побоювалась, що взаемини з такими людьми пошкодять синовiй кар'ерi.

Вона плекала мрiю купити йому мiсце в канцелярii суду. Фредерiк не дуже опирався тим намiрам.