Виховання почуттів

Фредерiк, не маючи достатньоi суми, позичив у Делор'е тридцять екю; з таким самим проханням звернувся вiн до нього й по двох тижнях, i клерк одчитав його за те, що вiн так багато витрачае в Арну.

Тут вiн i справдi не знав мiри. Краевид Венецii, краевид Неаполя, краевид Константинополя займали три стiни, тут i там висiли етюди коней Альфреда де Дре, на камiнi стояла скульптурна група Прадье, на роялi валялися примiрники «Художнього промислу», на пiдлозi по кутках – папки; кiмната була така захаращена, що не було де поставити книжку чи ворухнути лiктем.

Фредерiк запевняв, що все це потрiбне йому для заняття малярством.

Працював вiн у Пеллерена. Але художник часто вiдлучався з дому, бо звик бувати на всiх похоронах та при всiх подiях, про якi газети мали подавати звiт, i Фредерiк цiлi години проводив у майстернi сам. Тиша великоi кiмнати, де тiльки й чулося, що шарудiння мишей, свiтло, яке падало зi стелi, навiть гудiння в грубi – все сповнювало його блаженним почуттям духовного затишку. Очi, вiдiрвавшись од роботи, блукали по облупленiй стiнi, по всiляких дрiбничках на етажерцi, по торсах, укритих грубим шаром пилюки, наче клаптями оксамиту, i, нiби, мандрiвець, який заблукав у лiсi i якого усi стежки ведуть до одного й того самого мiсця, Фредерiк у глибинi кожноi своеi думки раз у раз приходив до споминiв про панi Арну.

Вiн визначав собi день, коли пiде до неi; пiднявшись на третiй поверх, уже стоячи коло ii дверей, вiн якусь мить не наважувався подзвонити. Аж ось наближалися кроки; дверi вiдчинялися, i тiльки слова: «Панi нема вдома» нiби повертали йому волю, полегшували тягар на душi.

Проте вiн, бувало, й заставав ii. Першого разу в неi було три дами; другого – в пообiдню пору – зайшов учитель краснопису панни Марти. Чоловiки, яких приймала в себе панi Арну, з вiзитами не з'являлися. Фредерiк, зi скромностi, бiльше не приходив.

Однак, щоб дiстати запрошення на обiд у четвер, вiн щосереди, неухильно з'являючись у «Художнiй промисел», залишався там довше за всiх, навiть довше, нiж Режембар, аж до останньоi хвилини, вдаючи, що роздивляеться якусь там гравюру чи проглядае газету.

Нарештi Арну запитував: «Ви завтра ввечерi вiльнi?» Запрошення вiн приймав ранiше, нiж було закiнчено фразу. Арну нiби вiдчував до нього прихильнiсть. Вiн навчав його розумiтися на винах, варити пунш, готувати рагу з бекасiв; Фредерiк покiрно йшов за його порадами: вiн любив усе, що було пов'язано з панi Арну – ii меблi, ii слуг, ii дiм, ii вулицю.