Виховання почуттів

– Згодом вiдрекомендуеш мене, правда ж, старий?

– Звичайно, – вiдповiв Фредерiк.

Потiм вони мiркували над тим, як iм улаштуватися. Делор'е без труднощiв посiв мiсце другого клерка в адвоката, записався на юридичний факультет, купив необхiднi книжки; i життя, про яке вони так мрiяли, почалося.

Воно було прекрасне завдяки чару молодостi. Делор'е й не згадував про грошовi справи, не говорив про них i Фредерiк. Вiн покривав усi витрати, прибирав у шафi, вiв хатне господарство; та коли потрiбно було посварити воротаря, за те брався клерк, i тепер, як у колежi, граючи роль заступника й старшого.

Розлученi протягом цiлого дня, вони зустрiчалися лише ввечерi. Кожен, сiвши на свое мiсце бiля камiна, брався до роботи. Незабаром вони припиняли ii. Починалися нескiнченнi сердечнi розмови, безпричиннi напади веселощiв, а то, бувало, й сварки через надто чадну лампу чи запроторену кудись книжку, i хвилинний гнiв кiнчався смiхом.

Дверi в дров'яну комiрчину залишалися вiдчиненi, тож i лежачи в постелi, вони гомонiли й далi.

Вранцi обидва без сюртукiв походжали по балконi; вставало сонце, над рiчкою стелився легкий туман, iз квiткового базару, розташованого по сусiдству, долинав пронизливий гамiр, а дим од iхнiх люльок здiймався в чистому повiтрi, що освiжувало iхнi соннi лиця; дихаючи ним, вони вiдчували розлитi довкола безмежнi надii.

В недiльнi днi, коли не було дощу, вони виходили разом i, взявшись пiд руку, вешталися вулицями. Часто в них виникала одна й та сама думка, а то, бувало, розмовляючи, вони нiчого й не помiчали довкола себе.

Делор'е прагнув багатства як засобу панування над людьми. Йому хотiлося б розбурхати якомога бiльше народу, зчинити якнайбiльше галасу, мати трьох секретарiв i щотижня давати великий полiтичний обiд. Фредерiк умебльовував собi палац на мавританський смак, щоб жити, вилежуючись на диванах, обтягнених кашемiром, пiд дзюркiт водограiв, i щоб йому слугували негри-пажi; всi цi плоди марень набували зрештою такоi видимостi, що вiн потiм упадав у розпуку, нiби втрачав iх.

– Навiщо про все те говорити, – зауважував вiн, – коли ми нiколи його не матимемо?

– А хто зна, – вiдповiдав Делор'е.

Хоч вiн i дотримувався демократичних поглядiв, проте радив Фредерiковi завести знайомство з Дамбрезами. Той заперечував, нагадуючи про своi невдалi спроби.

– Та годi тобi! Зайди ще! Тебе запросять!

В серединi вересня вони, разом з iншими величенькими рахунками, отримали рахунок iз кухмiстерськоi, що давала iм обiди.