Виховання почуттів

 – Якщо в тебе сьогоднi ввечерi щось невiдкладне…

– Туди к бiсу! Та я був би нiкчемний негiдник…

Цей епiтет, що випадково вихопився, вколов Фредерiка в самiсiньке серце, немов образливий натяк.

Воротар розставив на столi бiля камiна котлети, заливне, лангусти, десерт i двi пляшки бордо. Така зустрiч розчулила Делор'е.

– Ти частуеш мене справдi по-царському!

Вони говорили про минуле, про майбутне i час вiд часу простягали руки через стiл, з нiжнiстю поглядаючи один на одного. Аж тут посильний принiс нового капелюха.

Делор'е голосно зауважив, яка чудова у нього пiдбивка.

Потiм кравець особисто принiс фрак, що сам i випрасував.

– Можна подумати, що ти йдеш до вiнця, – сказав Делор'е.

За годину з'явилась третя особа й витягла з великоi чорноi торби пару прекрасних лакованих черевикiв. Поки Фредерiк примiрював iх, швець iз посмiшкою оглядав взуття провiнцiала.

– Пановi нiчого не потрiбно?

– Нi, дякую, – сказав клерк, ховаючи пiд стiлець ноги в старих черевиках зi шнурiвкою.

Таке приниження його друга збентежило Фредерiка.

Вiн усе зволiкав, не наважуючись сказати про своi намiри. Нарештi, нiби спохватившись, вигукнув:

– Тьху! Зовсiм забув!

– Що таке?

– Сьогоднi я обiдаю в гостях!

– У Дамбрезiв? Чому ти нiколи не писав менi про них?

Ба нi, вiн обiдае не в Дамбрезiв, а в Арну.

– Ти ж мiг мене попередити! – сказав Делор'е. – Я приiхав би на день пiзнiше.

– Це було неможливо! – рiзко вiдповiв Фредерiк. – Я тiльки сьогоднi вранцi дiстав запрошення.

І, щоб загладити свою вину й вiдвернути увагу друга, вiн заходився розв'язувати мотузки, якими була обмотана корзина, розкладати в комодi всi його речi, хотiв поступитися навiть своiм лiжком, мовляв, сам ляже в комiрцi для дров. Потiм, уже з четвертоi години, приступив до свого туалету.

– Часу в тебе ще досить! – сказав клерк.

Нарештi Фредерiк одягнувся i вийшов.

«Ось вони, багачi!» – подумав Делор'е. І подався обiдати на вулицю Сен-Жак у знайомий ресторанчик.

Фредерiк кiлька разiв зупинявся на схiдцях, – так у нього калатало серце.

Одна з рукавичок, занадто вузька, трiснула, i поки вiн ховав розiрване мiсце пiд манжет, Арну, що вслiд за ним пiднiмався схiдцями, взяв його за руку й завiв до своеi квартири.

У передпокоi, оздобленому в китайському стилi, пiд стелею був мальований лiхтар, по кутках – бамбук. Переходячи вiтальню, Фредерiк спiткнувся об тигрову шкуру. Свiчок iще не запалювали, лише в глибинi будуара горiли двi лампи.