Виховання почуттів

– Той, у якому ви ховаете листи вiд жiнок? – сказав Арну.

Фредерiк зашарiвся, як дiвчина, i став захищатися, вiдхиляючи такi припущення.

– Тодi, виходить, власнi вiршi? – напосiдав Арну.

Вiн перебирав розкладенi зразки, обмiрковував iхню форму, колiр, облямiвку, i Фредерiка все бiльше дратував його зосереджений вигляд, а надто руки, що совгали по афiшах, величезнi ручиська, трохи пухлi, з пласкими нiгтями. Нарештi вставши, Арну сказав: «Ось i все!» – i фамiльярно взяв його за пiдборiддя. Така безцеремоннiсть не сподобалася Фредерiковi, вiн позадкував, потiм переступив порiг, останнiй раз у життi – як вiн думав.

Навiть i на саму панi Арну, здавалося, поширювалась оця вульгарнiсть ii чоловiка.

Того ж таки тижня дiстав вiн листа, в якому Делор'е повiдомляв, що приiде в Париж наступного четверга. І Фредерiк з новою пристрастю вернувся до цiеi прихильностi, мiцнiшоi й шляхетнiшоi. Така людина варта всiх жiнок. Тепер йому будуть не потрiбнi Режембар, Пеллерен, Юссоне – нiхто! Щоб лiпше влаштувати свого друга, вiн купив залiзне лiжко, друге крiсло, подiлив на двох свою постiльну бiлизну; i в четвер уранцi вже одягався, щоб iхати зустрiчати Делор'е, аж тут задзеленчав бiля дверей дзвоник.

Увiйшов Арну.

– Тiльки два слова. Вчора прислали менi iз Женеви чудову форель; ми розраховуемо на вас, сьогоднi рiвно о сьомiй… Вулиця Шуазель, будинок двадцять чотири «Б». Не забудьте!

Фредерiк змушений був сiсти. Колiна його дрижали. Вiн повторював: «Нарештi! Нарештi!» Потiм написав до свого кравця, капелюшника та шевця i вiдправив цi три записки трьома посильними.

В замку клацнув ключ, i з'явився воротар iз дорожньою корзиною на плечах.

Побачивши Делор'е, Фредерiк затремтiв, мов жiнка, яку з полюбовником несподiвано застав ii чоловiк.

– Що тебе так вразило? – спитав Делор'е. – Адже ж ти, певно, дiстав мого листа?

Фредерiковi забракло сили збрехати.

Вiн розкрив обiйми й кинувся йому на груди.

Тодi клерк розповiв свою iсторiю. Його батько вiдмовився дати звiт про опiкунство, гадаючи, нiби необхiднiсть у тому вiдпала з огляду на десятирiчну давнiсть.

Однак Делор'е, добре обiзнаний iз судочинством, кiнець кiнцем вирвав усю материнську спадщину, чистих сiм тисяч франкiв, що були тут, при ньому, в старенькому гаманi.

– Це в запас, про чорний день. Завтра ж уранцi треба подумати, куди вкласти грошi, та й самому влаштуватися.

А сьогоднi – цiлковитий вiдпочинок, i я весь до твоiх послуг, старий!

– Та ти не церемонься! – сказав Фредерiк.