Червоне і чорне

Жульен, який вважав себе знавцем жiночоi вроди, тоi хвилини поклявся б, що iй не бiльше двадцяти рокiв. Йому раптом спало на думку поцiлувати iй руку. Вiн вiдразу ж злякався такоi зухвалоi думки, але тут же вирiшив: «Це буде боягузтво з мого боку, коди я не зроблю того, що менi може бути корисним, що зменшуе зневагу, яку ця вродлива дама, мабуть, вiдчувае до бiдного ремiсника, тiльки що вiдiрваного вiд лiсопилки». Можливо, що Жульен зробився таким хоробрим, згадавши вираз «гарний хлопець», який вiн чув уже пiвроку щонедiлi на гулянках вiд молодих дiвчат.

Тим часом, поки вiн переживав цю внутрiшню боротьбу, панi де Реналь намагалась йому пояснити, як саме слiд поводитися з дiтьми. Зусилля, що вiн над собою робив, знову змусило його зблiднути; вiн сказав якимсь неприродним тоном:

– Присягаюсь перед Богом, панi, я нiколи не каратиму ваших дiтей.

Кажучи це, вiн насмiлився взяти руку панi де Реналь i пiднести ii до уст. Їi дуже здивував Жульенiв жест, а потiм, оговтавшись, вона обурилась. Було дуже жарко, тому ii рука пiд шаллю була гола, i, пiдносячи ii до уст, Жульен ще бiльше оголив ii.

Через кiлька секунд панi де Реналь сама собi дорiкала за те, що не розгнiвалась одразу.

Пан де Реналь, почувши iхню розмову, вийшов з кабiнету. З тим самим величним i батькiвським виглядом, з яким одружував молодих у мерii, звернувся вiн до Жульена:

– Менi треба поговорити з вами, перше нiж дiти побачать вас.

Вiн завiв Жульена в кiмнату й затримав дружину, яка хотiла залишити iх самих.

Зачинивши дверi, пан де Реналь поважно сiв.

– Пан кюре казав менi, що ви добропорядна людина; всi тут поводимуться з вами чемно, i, якщо я буду задоволений, я згодом допоможу вам улаштуватись. Я хочу, щоб ви не бачились нi з родичами, нi з товаришами, бо для моiх дiтей iхнi манери не пiдходять. Ось вам тридцять шiсть франкiв за перший мiсяць; але я вимагаю вiд вас слова честi, що ви жодного су з цих грошей не дасте батьковi.

Пан де Реналь сердився на старого, що зумiв перехитрувати його в цiй справi.

– Тепер, пане, – бо за моiм наказом всi вас тут зватимуть паном i ви вiдчуете перевагу бути в домi порядних людей, – так ось тепер, пане, не годиться, щоб дiти бачили вас у куртцi. Чи бачив його хтось iз слуг? – спитав пан де Реналь у дружини.

– Нi, мiй друже, – вiдповiла вона, про щось глибоко задумавшись.

– Тим краще. Надягнiть оце, – сказав вiн здивованому юнаковi, подаючи йому власний сюртук. – А тепер ходiмте до сукняра, пана Дюрана.