Камо грядеши

Коли брати нашi принциповi розходження, то можна говорити тiльки про одне. Фiгурально це буде так: – Зеров чи Гаркун-Задунайський? – Європа чи «Просвiта»? Для кожного з нас ясно, що молоде мистецтво без технiчноi допомоги радянськоi iнтелiгенцii нiколи не стане на ноги. Кожний з нас, поки вiн плутаеться в «унiверсалах», «платформах» та «манiфестах», почувае себе Господом-богом; варто ж йому одiйти вiд «логiчних доводiв» i доказати свою правоту «лiтературним фактом», як вiн переходить у стан розгубленостi.

В чому ж справа? А справа в тому, що нас не озброено тiею мистецькою технiкою, яку мае квалiфiкований митець. І зовсiм не випадково, що в робiтничо-селянських лiтературних органiзацiях завжди налiчуемо чималий вiдсоток iнтелiгентiв: тiльки вкупi з останнiми робiтничо-селянський письменник творить новi мистецько-громадськi цiнностi, тiльки з ними, за iхньою безпосередньою допомогою, вiн кiнець кiнцем i сам становиться iнтелiгентом в кращому розумiннi цього слова, цебто в даному разi – справжнiм письменником. Отже, коли це так (а це безперечно так!), то знову фiгуральне запитання: – Зеров чи Гаркун-Задунайський? Ми, «олiмпiйцi», з повною вiдповiдальнiстю за майбутне нового мистецтва, заявляемо: – Для пролетарськоi художньоi лiтератури, без всякого сумнiву, кориснiш – гiперболiчно – в мiльйон разiв радянський iнтелiгент Зеров, озброений вищою математикою мистецтва, нiж сотнi «просвiтян», що розумiються на цьому мистецтвi, як «свиня в апельсинi», що на сьомому роцi революцii раптом зробилися революцiйнiш вiд самого Ленiна i тепер виступають по рiзних радянських журналах з «червоними» фразами пiд прiзвищами якогось «ця» чи «енка». Таке кардинальне, воiстину принципове запитання ставимо ми лiтературнiй «молодi», i на нього вона мусить вiдповiсти… Коли не нам, то самiй собi. Чому ж ми так добиваемось цього? Чи нема тут якогось гартованського «пiдвоху»? Ми гадаемо, що в зв'язку з прискоренням так званоi украiнiзацii пролетарське мистецтво попадае в тимчасову небезпеку: – «Сатана в бочцi» з гопакiвсько-шароваристоi «просвiти» вилазить зi свого традицiйного кубла i хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «пiдвiвся чорнозем», – той митець, до якого Тичина «посилав своi нерви». Безграмотне мiщанство – от хто. Це саме та «рiдненька «Просвiта» в вишиванiй сорочцi i з задрипанським свiтоглядом, що в свiй час була iдеологом куркульнi.