Камо грядеши

Подивимось об'ективно на сьогоднiшню мистецьку ситуацiю i подамо й собi кiлька елементарних засад. Останнiми часами стало модним говорити про «розходження» «молодих» пролетарських письменникiв зi «старими» теж пролетарськими письменниками. Дiйшло навiть того, що хтось – i на основi цих «розходжень» – кинув «тезу» про народження другоi генерацii пролетарських митцiв. Як i треба було чекати, цю тезу пiдхопили лiтературнi спекулянти i зчинилась, зi слiв одного критика, «революцiя». На арену виступили огонь i дим – передумова кожноi баталii.

Отже, понюхаймо того диму i подивiмось на вогонь. По-перше: – Коли говорити про «другу генерацiю», то чому не назвати ii третього? Бо ж- послiдовно – перша: Чумак, Михайличенко i т. д., друга: Сосюра, Йогансен i т. д., третя: Усенко, Іванiв i т. д. Ми гадаемо, що цю необережну «тезу» було кинуто в станi афекту, i вона не мае пiд собою нiяких пiдстав. Бо як ви подiлите пролетарських митцiв? Вiком? Тодi до вiдома вашого: серед так званоi «молодi» е лiтератори старiшi за нас, «олiмпiйцiв». Чи, може, ви мате на увазi художню потенцiю? І тут помиляетесь: нема i не буде прикладiв в iсторii лiтератури, щоб якесь поколiння встигало висловитись за 5–6 рокiв: письменник – не американська машинка, а твори його не полтавськi галушки. Отже, «теза» про другу генерацiю прислужиться тiльки темним особам, що використають ii в своiх цiлях. Отже, вона-то й е тим димом, який – з часом – розвiваеться буйним вiтром «олiмпiйським». По-друге: – Єсть, безперечно, й вогонь. Це саме та «друга генерацiя» (звичайно, без свистунiв), що, на наш погляд, однiею своею частиною (бiльш дорослого в iнтелектуальному, емоцiональному й якому хочете напрямку) мусить поступово, але органiчно зливатися iз «олiмпiйцями», а другою (малограмотною, але талановитою) – утворювати резерв, що й ляже в основу «народження» через десяток-пiвтора справжньоi другоi генерацii. Тiльки так треба розумiти цей вогонь. Тiльки так треба подiляти сучасних пролетарських митцiв. Іншi «тези» лише розпалюють пристрастi та гальмують справу розвитку новоi пролетарськоi лiтератури. На iнших тезах – знову повторюемо i трохи конкретнiш – деякi людцi наживають собi «общественнi» капiтальчики, а з робiтникiв i селян роблять замiсть корисних радянських журналiстiв, припустiм, нiкому не потрiбних вiршомазiв та iнших борзописцiв. Як бачите, на вогонь «олiмпiйцi» покладають великi надii, i не iхня вина, що смердючий дим утворив мiж «молодими» й «старими» штучну завiсу.