Малюк Цахес (збірник)

Із лазурово-блакитних стiн виходили золотаво-бронзовi стовбури високих пальмових дерев, що склепiнням сплiтали вгорi свое велетенське, блискучо-смарагдове листя; посеред кiмнати, на трьох египетських левах, вилитих iз темноi бронзи, лежала порфiрова плита, а на нiй стояв простий золотий горнець, вiд якого Анзельм, тiльки-но його вгледiв, уже не мiг одвести погляду. Здавалося, нiби в тисячах миготливих вiдблискiв на гладенькому полiрованому золотi мерехтiли рiзнi постатi, iнодi вiн бачив i самого себе з тужно простягненими руками – ах! – коло бузини… Серпентина вилася вгору i вниз, дивлячись на нього чудесними очима.

– Серпентино, Серпентино! – закричав вiн.

Архiварiус Лiндгорст швидко обернувся й запитав:

– Що ви сказали, дорогий пане Анзельме? Менi здаеться, ви зводили кликати мою доньку, але вона ген аж на другiй половинi дому, в своiй кiмнатi, i тепер саме в неi година музики.

Анзельм майже несвiдомо пiшов за архiварiусом; вiн бiльше нiчого не бачив i не чув, поки той не схопив його мiцно за руку й не сказав:

– Ось тепер ми на мiсцi.

Анзельм наче прокинувся зi сну й помiтив, що вони прийшли до простороi, кругом заставленоi книжковими шафами кiмнати, яка нiчим не вiдрiзнялася вiд звичайноi бiблiотеки чи кабiнету.

– Оце поки що, – сказав архiварiус Лiндгорст, – ваша робоча кiмната; чи будете ви в майбутньому працювати в другiй, блакитнiй бiблiотечнiй залi, де ви так зненацька вигукнули iм'я моеi доньки, я ще не знаю, але найперше хотiв би впевнитися, чи справдi ви здатнi виконати доручену вам роботу згiдно з моiм бажанням i потребою.

Студент Анзельм зовсiм пiдбадьорився i не без внутрiшнього самовдоволення витяг iз кишенi своi малюнки й калiграфiчне письмо, переконаний у тому, що архiварiус буде дуже втiшений його надзвичайним талантом. Та ледве той глянув на перший аркуш найелегантнiшого англiйського письма, як чудернацько посмiхнувся i покрутив головою.