Малюк Цахес (збірник)

Але студентовi Анзельму було приемно, що його вирятували з прикрого становища i тепер не вважатимуть за п'яного чи божевiльного. І хоч уже стало досить темно, вiн уперше, як йому здалося, помiтив, що у Веронiки прекраснi синi очi, i навiть не згадав уже про тi чудовi оченята, якi бачив у бузинi.

Студент Анзельм взагалi забув пригоду пiд бузиновим кущем, вiн тепер знов вiдчув себе легко й радiсно i дiйшов навiть до того, що взяв за руку Веронiку, свою захисницю, допомагаючи iй вийти з човна, а коли вона подала йому свою, Анзельм, не довго думаючи, так спритно й так щасливо провiв ii додому, що тiльки раз i посковзнувся, а оскiльки на всiй дорозi була одна лише калюжа, то бiла сукня Веронiки не дуже забруднилася.

Щаслива змiна, що сталася з студентом Анзельмом, не пройшла повз увагу проректора Паульмана. Вiн знову вiдчув до нього симпатiю i попрохав вибачення за суворi слова, сказанi ранiше.

– Еге ж, – додав вiн, – бувають випадки, коли певнi фантазii часто з'являються людям i добре-таки даються взнаки, але це тiлесна хвороба, вiд неi дуже стають у пригодi п'явки, що iх, salva venia,[8 - Пробачте на словi (лат.

)] треба ставити до заду, як довiв один славетний, нинi вже покiйний, учений.

Студент Анзельм тепер i сам не знав, чи вiн був п'яний, причинний, а чи, може, хворий, у всякому разi, йому здавалося, що п'явки зовсiм тут зайвi, бо всi попереднi привиди зникли, i чим бiльше щастило йому виявити гречностi до гарненькоi Веронiки, тим веселiше вiн себе почував.

Пiсля скромноi вечерi вони стали розважатись, як звичайно, музикою. Студент Анзельм сiв за клавiр, i Веронiка заспiвала чистим, дзвiнким голоском.

– Дорога мадемуазель, – сказав реестратор Гербранд, – ваш голосок – це справжнiй кришталевий дзвiночок!

– Е, це вже нi! – вихопилося у студента Анзельма, вiн i сам незчувся як, i всi подивились на нього здивовано й знiяковiло. – Кришталевi дзвiночки дзвенять у бузиновому кущi, i як же гарно, як гарно, – промурмотiв вiн уже нишком.

Тодi Веронiка, поклавши руку йому на плече, запитала:

– Що це ви таке говорите, пане Анзельме?

І студент раптом знов повеселiшав i почав грати. Проректор Паульман дивився на нього похмуро, реестратор Гербранд поклав ноти на пюпiтр i чудесно проспiвав бравурну арiю капельмейстера Грауна. Студент Анзельм грав ще дуже довго i виконав разом iз Веронiкою дует, який скомпонував сам проректор Паульман, i до всiх повернувся найкращий гумор.