Малюк Цахес (збірник)

Вiн затремтiв з радощiв, коли тихi зiтхання, ледве чутнi жiночi «Ах» або чоловiчi «Чудово… Надзвичайно… Божественно!» переконали його, що поема захопила всiх.

Нарештi вiн закiнчив. Тодi всi загукали:

– Який вiрш! Якi думки! Яка уява! Що за чудова поема! Яка милозвучнiсть! Дякуемо! Дякуемо вам, найдорожчий пане Цинобере, за божественну насолоду!

– Що? Як? – скрикнув Бальтазар, але нiхто на нього не звернув уваги, бо всi ринули до Цинобера, що сидiв на канапi, надувшись, як малий iндик, i огидним голосом рипiв:

– Будь ласка… будь ласка… коли вам до вподоби… це ж дрiбниця, яку я похапцем написав минулоi ночi.

Але професор естетики репетував:

– Чудовий… божественний Цинобере! Щирий друже, ти ж пiсля мене перший поет на свiтi! Дай я тебе обiйму, серденько мое!

І вiн схопив малюка з канапи, пiдняв його вгору й почав голубити та цiлувати. Цинобер поводився вкрай непристойно. Вiн махав маленькими нiжками, гамселив ними в товсте професорове черево й квакав:

– Пусти мене, пусти мене, менi болить, болить, болить, я видряпаю тобi очi, вiдкушу тобi носа!

– Нi, – скрикнув професор, садовлячи малюка на канапу, – нi, любий мiй друже, не треба бути аж надмiру скромним!

Мош Терпiн також устав вiд картярського столу, узяв Цинобера за ручку, потис ii i сказав дуже поважно:

– Чудово, юначе! Не забагато, нi, замало розповiдали менi про високий генiй, що вас надихае.

– Хто з вас, – знов вигукнув, сповнений захвату, професор естетики, – хто з вас, панночки, в нагороду поцiлуе незрiвнянного Цинобера в уста, що висловили найглибшi почуття найчистiшого кохання?

І тодi встала Кандiда, пiдiйшла, полум'янiючи, як жар, до малюка, вклякнула перед ним i поцiлувала його в гидез-ний рот iз синiми губами.

– Так, – скрикнув тодi Бальтазар, немов охоплений раптовим шаленством, – так, Цинобере, божественний Цинобере, ти склав зворушливi вiршi про соловейка та пурпурову рожу i тобi належить чудова нагорода, яку ти отримав!

Сказавши це, вiн потягнув Фабiана до сусiдньоi кiмнати й промовив:

– Будь ласка, глянь менi просто в очi i скажи одверто й чесно, чи я студент Бальтазар, чи нi, чи ти справдi Фабiан, чи ми справдi перебуваем у Терпiновiм домi? А може, це тiльки сон? Може, ми збожеволiли? Вщипни мене за носа або струсни, щоб я прокинувся вiд цього проклятого марення.