Малюк Цахес (збірник)

Треба ii впiймати i вiдшукати вершника в лiсi.

Сказавши це, вiн став посеред дороги.

Шкапа пiдбiгала чимраз ближче, i вже видно було, що по обидва боки ii телiпаються ботфорти, а на сiдлi вовтузиться й рухаеться щось чорне. Раптом коло самого Фабiана розляглося голосне й довге:

– Тпр-р-р-р! Тпр-р-р-р!

Тiеi ж митi коло його голови майнула пара ботфортiв, i якась чудернацька маленька рiч покотилась йому пiд ноги. Великий кiнь став, наче вкопаний, i, витягнувши шию, почав обнюхувати свого маленького господаря, що борсався в пiску, аж поки насилу звiвся на ноги.

Голова в малюка ховалася мiж високими плечима, а великий горб на спинi й на грудях, довгi павучi нiжки надавали йому вигляду настромленого на виделку яблука, на якому вирiзано чудернацьку пику.

Коли Фабiан побачив перед собою дивну маленьку потвору, вiн голосно зареготав. Та малюк, сердито натягнувши на самi очi берета, якого щойно пiдняв з землi, пронизав Фабiана лютим поглядом i запитав грубим, хрипким голосом:

– Чи це дорога на Керепес?

– Так, добродiю! – лагiдно, поважно вiдповiв Бальтазар i подав малюковi ботфорти.

Та малюк марно намагався взутися в них. Вiн раз у раз спотикався i, стогнучи, падав у пiсок. Бальтазар поставив чоботи рядком, легенько пiдняв малюка вгору i так само легенько спустив його вниз, встромивши йому нiжки в широкi й важкi ботфорти. Малюк з гордим виглядом, одну руку вперши в бiк, а другу приклавши до берета, вигукнув:

– Gratias,[31 - Дякую (лат.).] мiй пане! – І, пiдiйшовши до коня, вiн узяв його за вуздечку.

Та знову ж таки дарма вiн намагався дiстати стремено й видряпатися на коня. Бальтазар так само поважно й лагiдно пiдiйшов до нього й пiдсадив у стремено. Та малюк, мабуть, занадто розiгнався в сiдло, бо ту мить, коли вiн хотiв сiсти, перекинувся i впав iз другого боку додолу.

– Не так спритно, найласкавiший мосье! – вигукнув Фабiан i знов гучно зареготав.

– Чорт вам найласкавiший мосье, а не я! – люто крикнув малюк, обтрушуючи пiсок з одягу. – Я студiозус, i коли й ви також, то ви образили мене, смiючись менi у вiчi! Тому завтра в Керепесi мусите зi мною битися!

– Отуди в бiса! – скрикнув Фабiан, i далi регочучи.

 – Оце-то вiдчайдушний студiозус, хлопець хоч куди, i хоробрий, i про студентську честь дбае!

Сказавши це, вiн пiдняв малюка вгору, хоч як той опирався й вiдбрикувався, i посадовив на коня, який весело заiржав i миттю подався далi зi своiм господарем. Фабiан аж за боки взявся, мало не лускаючи зi смiху.