Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Господар йде, паде пановi до нiг, а пан повiдае:

– Менi казали, що ти, хаме, тепер такi конi маеш, що еще луччi, як моi. Чуеш, завтра рано щоби-сь менi тую скалу з гори цiлу, як е, сюди на подвiр'я привiз. А нi, то дiстанеш батоги!

Господар упав пановi до нiг, нiчого i не каже, йде додому та й плаче:

– Як же я перевезу таку скалу? Де такий, щоби ii на вiз вложив, та якого воза i яких коней би до того потреба?

Прийшов додому заплаканий, а чорт-наймит питае його:

– Що ви, пане господарю, такi сумнi?

– Ой, бiда, так а так, – розказуе ему все, як ему пан казав.

– Е, – каже наймит, – не журiться, якось то буде.

На другий день, еще господар спав, чорт ввалив скалу на вiз, везе до двору.

Приiхав у браму, а пан очi своi забув, бо ему не треба було скали, лиш хотiв допечи господареви, та щоби его мав за що бити. Побачивши, що той тако й на правду везе скалу, кричить здалека:

– Не вези ii сюди, не вези, бо браму завалиш!

Но чорт, якби й не чув того слова, як тiльки в'iхав у браму, та й брама за ним завалилася, а вiн заiхав на подвiр'я та й скинув скалу перед двором.

– У тебе, хаме, добрi конi i розумний наймит, робiтникiв у полi е у мене доволi, то я тобi приказую, щоби-сь менi до недiлi весь той лiсок зрубав, звiз i скорчував, а нi, то знаеш, якi будуть батоги.

Господар упав панови до нiг та, вставши, повiдае:

– Вельможний пане, таже до того треба хоч сто люда.

А пан его по лицю та об землю.

– Ти, хаме, мудю, смiеш менi перечити, не знаеш, що то панська воля?

Йде господар з плачем додому, знов его питае чорт-наймит, чого вiн так сумуе.

– Ой, – каже, – аж тепер я уже цiлком пропав, – та й розказуе ему все.

– Е, – каже чорт, – шiсть день то е час, лише треба добре взятися до роботи. Не журiться, пане господарю, якось то буде.

Як вiзьме чорт сокиру i городник, як не пiде, то за один день весь лiсок зрубав, другого дня поскладав в стоси, третього дня стоси повозив, четвертого i п'ятого дня все чисто скорчував, а на шостий день уже i випрятав всi пнi i корiння.

Задивувався господар, та й цiле село, що то за такий наймит, котрий не годився на грошi, не знати за що служить, i супокiйний, i покiрний, лиш одно дивно було, що за три роки служби нiхто его не видiв у церквi.