Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Пригнали до него i питаються, що йому бракуе? Розказав хлопець, що кобилки знов десь поховалися. І вовки пiшли по ямах. Повигонили тi кобилки знов до него. Ввечiр вiн iх пригнав, а мати дуже тi дiвки стала бити, що вони добре не ховалися вiд него. На третiй день вiн пiгнав знов кобилки пасти. А баба знов йому так зробила, що вiн заснув. Кобилки поховалися вiд него в став i в очерет. Коли вiн пробудився, то дуже зачав плакати, що вже кобилок не знайде. Але пригадав собi, що мае вус з рака. Взяв вiн вус запалив, i дуже багато ракiв прилiзло до него.

– Вже два рази кобилки згубив i знайшов, а тепер вже не знайду.

Полетiли раки на став, знайшли кобилок i зачали iх щипцями щипати, аж пригнали iх назад до хлопця. Вечiр пiгнав тi кобилки додому. Коли вiн iх додому пригнав, тоди iх мати дуже била, нащо вони дали йому найтися.

Як вiдбув хлопець три роки i мав вже дочку забирати, тоди каже мати до него:

– Возьми сто моргiв лiса, викорчуй за iдну нiч, i випали, i засiй пшеницю, i принеси менi на снiданок з теi пшеницi двi булки.

Як то вчув, то зачав вiн дуже плакати. Прийшла до него старша дiвка та й розпитала, чого вiн плаче? А вiн iй розказав, що мае за iдну нiч викорчувати сто моргiв лiса, i погорати, i пшеницю засiяти, i з теi пшеницi ii матерi на снiдання двi булки принести. Вона каже:

– Не журися!

Свиснула, i назгонилося багато чортiв. Той лiс викорчували, i пшеницю засiяли, i iй на снiданок двi булки принесли. Але баба ще йому каже:

– Вже возьмеш ii, але ще менi iдну рiч зроби: йди на гору на високу, там е срiбний зайчик.

Зачав хлопець плакати, але прийшла старша дiвка i спиталася, чого вiн плаче? А вiн iй розказав, що мае зайчика срiбного злапати. А вона як свиснула, i поназгонилося знов багато тих дiдькiв. Пiшли вони i злапали того зайчика, а вiн занiс його бабi i вiддав. А старша дiвка каже до него:

– Іди до стайнi, там буде два конi стояти; не бери гладкого, бо гладким не втiчем, йно бери сухого, то сухим хутше втiчем.

Коли вiн прийшов до стайнi, то його скортiло-таки взяти того гладкого коня. Посiдали вони на гладкого коня, стали тiкати. Як ся мати оглядiла, зачала iх з батьком догонити. Взяли iх дiгнали i забрали назад. Коли вони знов змовилися тiкати, тоди вона сама пiшла до стайнi i взяла того мiзерного коня. Зачали вони тiкати. Коли батько i мати вглядiлися за ними, зачали iх доганяти.