Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Останнiй вiдповiдав йому також латинськими епiграмами, i так вони там в Дунаевi забавлялися: архиепископ, поет i… з-пiд зеленоi вiхи дiвчина.

А коли у 1472 р. Фiлiп Каллiмах Буонакорсi виiжджав на широкий свiт до Кракова, де його чекали великi почестi та королiвська прихильнiсть, то поряд зi схлипуваннями та сльозами Фаньолi, що пливли немов рясним потоком дiамантiв, вiз у подорожнiй торбi тридцять двi елегii i двадцять вiсiм епiграм, написаних на честь… от такоi собi дiвчини, що вино пiд зеленою вiхою розносила у винярнi.

Вiн пiшов до вершин, а вона замiж вийшла, вродлива дiвчина, i отак з великого кохання залишились лиш отi епiграми та елегii, котрi Каллiмах на багато рук та примiрникiв наказав переписати i на них-то свою поетичну славу збудував серед знайомих…

Бiдна львiвська дiвчина! Нiбито славу ii принад рознiс по свiту щасливий коханець, нiбито про неi ще довгi роки не забував i все божественною Фаньолею називав, однак, з часом спогадiв свого любовного шалу у винярнi соромитися почав, а самi елегii вигладжував неодноразово, поправляв, смiливi, нескромнi, нестриманi мiсця перекреслював i навiть сiльське походження Фаньолi змiг одягнути у брехливу оторочку шляхетського пурпуру…

Немае, зрештою, нiчого дивного, бо став Фiлiп Каллiмах у Польщi великою людиною i було соромно королiвському приятелевi, що колись був вiн закоханий… в таку-от собi львiвську дiвчину з-пiд зеленоi вiхи.

Отож з повною безцеремоннiстю поета i сьогоднiшнього парвеню дав своiй коханцi стрия-магната i навiть написав це в iсторii варненськоi битви, що поруч короля Владислава стояв лицар Леско Бобрiтiус, стрий божественноi Фаньолi.

I перекрутив метрику львiвськоi дiвчини так, що сьогоднi даремно шукають iсторики справжне iм'я тiеi, котра знаменитого мужа музу надихнула багатомовною латинською пiснею.

Але чи Фаня, Анна, Свентохна, Бобрицiя була бiльшоi чи меншоi шляхти, чи з боку варненського лицаря шукати ii кревних, чи може також, що легше, у мiських книгах у Львовi, де часто зустрiчаеться ймення Бобрiв, Бобркiв i Бобрекiв, то нiчого у сутi питання не змiнить.

Назавжди вона залишиться дивовижно вродливою, ясноволосою юнкою, яку запальний iталiець кохав ще тодi, коли сидiв на львiвськiй брукiвцi сумний i вимучений; нiколи про неi не забуде дослiдник минулих часiв: про Ганусю, що вино золоте розносила.

Дзеган

З усiею рiшучiстю й упертiстю твердила вiрменка Дзеган, що нiколи нi була, анi е дружиною шляхтича Юрка з Мальчиць.