Твори

Стара всiх нас показуе, – се Ганна, а се Варка, а се Домаха…

– Боже мiй! – аж крикнула панночка, разом стрепенувшись i в долонi сплеснувши: – Чи зумiе ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?

Стоiть i руки заложила, i дивиться на нас.

– Чому? – каже стара. – Зумiють, серце. А нi, то навчимо.

– Як тебе зовуть? – питае мене панночка та, не слухаючи мене, до панii: – Ся буде менi!

– Так i добре ж; яку схочеш, серце: нехай i ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, – панночка тебе жалуватиме.

– Ходiм уже, бабуню; годi вже! – перехопила панночка; сама скривилась i перехилилась набiк, i очi чогось заплющуе, i з мiсця зриваеться, – от стеменний кiт, як йому з люльки в вуса пихкають…

– Треба ж, голубко, – каже стара, – ii на розум навчити: се дурнi голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неi людина.

– Шкода, бабуню, що спершу iх не вчено! Тепер порайся! Було яку вiддати до мiста.

Та й говорять собi, наче про коней, абощо.

– Ой, Устечко! – журяться дiвчата, – яково-то буде тобi, що вона така непривiтна!

– А що ж, – кажу, – дiвчата! Журбою поле не перейдеш, та й од долi не втечеш.

Та й собi задумалась.

IV

Увечерi кличуть: "Iди до панночки – розбирати". Ввiйшла; а панночка стоiть перед дзеркалом i вже усе зривае з себе.

– Де се бiгала? Швидше мене розбирай!.. Швидше: я спати хочу!

Я розбираю, а вона все покрикуе на мене:

– Та хутче ж бо, хутче! Кинулась на лiжко:

– Роззувай!.

– Нi, не вмiю.

– Боже мiй! Горе мое! Яка ж вона дурна!.. Iди собi!

Дiвчата вже мене дожидають:

– А що, Усте? Що, сестрице? Яка вона, голубко? Що iм казати?

– Дурна я, – кажу, – дiвчата, бо не вмiю кiс iзвивати!..

V

Другого дня ранесенько прокинулась наша панночка. Умилась, прибралась, оббiгла усi будинки, увесь двiр, i в садку була. Така веселенька.

– Дома я! – каже. – Дома! Усе менi вiльно!

Цiлуе стару панiю та раз у раз питае:

– Чи скоро в гостi поiдемо, бабусечко? А коли гостi до нас наiдуть?

– Та нехай же я перше сама тобою натiшусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!

– Та коли ж то вже я дiждусь, бабуню! В мене тiльки було й думки, що приiду додому – весело буде, людно, музики, танцi… Бабусенько мила, люба!

– Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тодi вже зараз i гостей проситиму.

Почалось прибирання тее.