Твори

Та треба глядiти, стара, щоб я не бiгав за тобою сам! – загомонiв був на неi, та зараз i вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько одмовила:

– Добре, паночку!

Вклонилась i пiшла собi.

XXV

Ходив-ходив пан по кiмнатi. Чутно йому, що панi плаче за стiною. "Боже мiй! – промовив до себе, – чого вона плаче?" I так вiн те слово тихо, такеньки смутно промовив!

Не втерпiв – пiшов до неi; цiлуе, вмовляе. Чималу годину вiн ii благав, поки перестала.

– А вечеряти не хочу, – каже пановi. – Я на твоi слуги – не то що – i дивитись не можу! Так iз тобою поводяться, як iз своiм братом… родичi та й годi!

XXVI

Сиджу сама у дiвочiй; сумно, тиша така… Ото життя мое буде! Всюди красне!.

. "Тепереньки, – думаю собi, – нашi дiвчата наживуться без моеi панii! Веселенько та любенько iм укупцi… А менi – чужа сторона, i душi нема живоi…"

Коли щось у вiконце стук-стук!.. Так я й згорiла!.. Сама вже не знаю як, а догадалась… Сиджу, нiби не чую.

Переждало трохи – знов стукае.

Метнулась я та дверi всi попричиняла, щоб пани не почули.

– А хто се тут? – питаю.

– Я, дiвчино-горличко!

– Мабуть, – кажу, – чи не помилились: не в те вiконце добуваетесь!

– То ж бо й не в тее! Нащо ж i очi в лобi, коли не зочити кого треба!

– Не так-то конче й треба!.. Оце найшли розмову крiзь подвiйне скло!.. Гетьте! Ще пани почують! Та й одхилилась од вiкна. А вiн таки:

– Дiвчино! Дiвчино!

– Чого се ти попiдвiконню вкопався, Прокопе? – загомонiв хтось потиху.

 – Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нiкого нема!

XXVII

Хтось уступив у сiнцi. Я вiдчинила, аж це бабуся.

– Здоровенька була, дiвчино, – промовила до мене. – Просимо на вечерю, зозулько!

– Спасибi, бабусю!

– То й ходiмо.

– Ось я панii спитаюся.

– Чого питатись, любко? То ж вечеря!

– Чи звелить iти.

Бабуся перемовчала хвилинку та й каже:

– То йди, моя дитино. Я тебе тутеньки пiдожду.

Пани сидять укупцi любенько, веселенько; щось межи собою розмовляють.

Я ввiйшла, а панi:

– Чого сунешся?

– Пустiть, – кажу, – панi, мене повечеряти.

– Iди собi – вечеряй!

XXVIII

Пiшла я за бабусею через двiр у хату.

– Оце привела вам дiвчину, – каже бабуся, вводячи мене в хату.

А в хатi за столом сидить Назар чорнявий i молодичка гарненька, жiнка Назарова. У печi палае, як у гутi. Одсвiчують весело бiлi стiни i божничок, вишиваним рушниь. ом навiшений, квiтками сухими й зiллям уквiтчаний.