Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяникiв, болотяникiв, криничникiв

Сборник

Вiдкривши цю книжку, ви дiзнаетеся про те, як бабуся болотяника перехитрувала, як легiнь шукав пiдземну царiвну, про чоловiка, що перебував у морського пiвня, познайомитеся з мешканцями водяного царства – добрими i злими, веселими i сумними, правдивими i пiдступними – та вiдчуете чарiвну красу i поезiю рiдноi мови.

Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяникiв, болотяникiв, криничникiв

Казки про водяного змiя

Чорт-змiй i запроданi дiти

Десь у якомусь-то царствi, в якомусь государствi був жив собi старий чоловiк та жiнка.

Поiхав чоловiк на базар, от як би й у нас у Корсунi, поторгував вiн, що йому було треба, купив собi рибу солону та й поiхав з базару додому, iде собi, та й захотiв вiн пить дуже. Аж стоiть на горi криниця. Припав вiн до неi, а чорт вiдти хвать за бороду i не пускае.

– Пусти, – каже чоловiк.

– Нi, не пущу, – вiдповiдае бiс.

– Чом же ти не пустиш?

– Подаруй, – каже чорт, – менi те, що в тебе дома е найдорожче, тодi пущу.

Чоловiк i запитуе:

– Що ж у мене е найдорожче? Є в мене дома конi – вiзьми iх.

– Нi, – каже чорт i держить за бороду.

– Є в мене воли дома, – вiдповiдае чоловiк. – Вiзьми iх собi.

– Нi, – каже чорт.

Переказав чоловiк усе, що в нього було найкращого, а чорт все каже «нi» i за бороду держить. Бачить чоловiк, що чорт нiчого не бере, та й каже:

– Є в мене жiнка стара, то вiзьми ii, та тiльки пусти.

– Нi, – вiдповiдае чорт.

Думав-думав чоловiк: «Якщо вже й жiнку не бере, котру я зоставив на останок, а вона ж у мене найдорожча за все, то що ж йому треба?» Нiчого робить.

– Бери, – каже, – те, що сам знаеш.

Розписався, що оддасть непремiнно, тодi чорт i вiдпустив його. Сiв собi чоловiк та й поiхав.

А поки його не було дома, народилось у жiнки двiйко дiтей, i ростуть вони не по днях i не по часах, а по минутах. Уже такi бiгунцi гарнi. Тiльки угледiла чоловiка жiнка, зрадiла йому дуже i вибiгла насупроти його з дiтьми.

– Жiнко моя люба. Їхав я з ярмарку i захотiв дуже пить. От нахилився я до криницi, а чорт з неi хап мене за бороду та й не пускае. Я i просився, i молився, а вiн не пускае. Дай менi, каже, що в тебе е дома найдорожчого, тодi пущу. Я йому i воли давав, i конi, а вiн не бере. Є в мене жiнка люба, кажу, бери ii, та тiльки пусти.