Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Як прилетить до них змiй:

– А, – каже, – кого ви слухаете? Ось я вас з'iм!

Стали просити брат з сестрою, щоб не iв iх. Змiй i каже:

– Ну, цей раз вам прощаю, та тiльки не слухайте нiкого!

Забрав iх змiй та й понiс. Нiс-нiс вiн, i притомився, та й сiв спочивати. Заснув змiй. Дiвчина в головi йому ськае, а хлопець сидить, горюе. Аж летить чмелик. Прилiта та й каже:

– Здрастуй, хлопче-молодче!

– Здрастуй, чмелику!

– А що, брате, чи по волi, чи по неволi мандруеш?

– Ей, чмелику-братику, сюди б я не зайшов по волi, а вже видно, що по неволi.

Чмелик каже:

– Сiдайте, я вас винесу.

– Як же ти нас, чмелику, винесеш, коли кiнь нiс, та не винiс.

– Та вже, – каже чмелик, – чи винесу, чи не винесу, – одначе вам пропадать.

От взяли вони сiли на того чмелика, вiн iх i понiс. Змiй як пробудився, як уздрiв, що iх нема, та в погоню. Сидять вони на тому чмелику, а брат i каже:

– Ой чмелику-братику, пече мене в плече. Пропадемо ми, пропадеш i ти.

Чмелик перевернув крильця, скинув iх, вони попадали, а вiн полетiв.

– Ага, попались! – каже. – Тепер я вас iз'iм. Казав же я вам, щоб нiкого, опрiч мене, не слухали.

Стали вони просити змiя, щоб вiн iх не iв, та й упросили. От вiн забрав iх i несе знову. Сiв одпочити, дiвчина ськае йому в головi, а хлопець сидить, горюе. Аж iде волик, такий поганенький, та й каже:

– Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волi, чи по неволi мандруеш?

– Ей, волику-братику, сюди б я по волi не зайшов, мабуть, що по неволi.

– Сiдайте, – каже той волик, – я вас винесу.

А вони кажуть:

– Е вже! Коли кiнь та чмiль не винесли, то де вже б ти винiс?

– Нiчого, – каже волик. – Сiдайте, то й винесу.

От вони сiли, волик i несе iх. І так несе, що хвилька, то й милька, а як спотикнеться, то й двi. Змiй як побачив, що немае iх, дуже розсердився, та як кинувся аж поверх дерева, та так летить, так летить! От хлопець оглянеться та й каже:

– Ой волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо i ми.

А волик i каже:

– Заглянь менi, хлопче, в лiве ухо та вийми гребiнку i махай нею назад себе.

Вийняв той гребiнку, махнув назад себе – i став лiс такий густий, як гребiнка. А волик свое робить: бiжить i бiжить, що хвилька, то милька, а спотикнеться, то й двi. Змiй як побачив лiс, став його гризти зубами. Прогризся крiзь той лiс i знов став доганяти. Хлопець бачить, що змiй доганяе, i каже:

– Ой волику-братику, пече мене в плече.