Маруся Богуславка

Тiльки козакам Державець був не так-то до вподоби:

Бо не мав до них прихильностi, поваги, нi шаноби.

На бенкети сутi в куренi до них не поспiшався,

Горiлок iх добрих i медiв п'яних немов цурався.

А найбiльше тим козацтву пiп сей був не до любовi,

Що казав, як думав, щиру правду козаковi.

Вiн картав у церквi козакiв докiрними словами,

Соромив iх дукiв хижими, кривавими дiлами.

І полковника козацького, й обозного, й гетьмана

Поважав не вельми бiльш, як нехриста i бусурмана.

«Бо вони, – рече, – Днiпром на море випливали,

Та й купецьким суднам християнським пiльги не давали;

Християн-купцiв, як i невiрних туркiв, плiндрували,

А награбивши турецького немов добра, гуляли.

В погулянках славились морським походом та хвалились,

Що за вiру б то благочестиву християнську бились.

І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, пiдкупляли,

Щоб у кобзу про лицарство iх розбiйницьке бряжчали.

А пропившись

І, мов крем'ях той, оббившись,

Свою рiдну Украiну плiндрували,

Милосердного грiхами прогнiвляли;

Божий бич, татар, на села накликали,

Много християнських душ занапащали»…

На попа за се козацтво нарiкало,

І на часточку йому не подавало;

По чужих церквах акафiсти наймало,

Рокiвщиною його нiже не обмисляло.

Не пiзнав розкошiв богуславський чесний пiп-тiмаха,

На попiвствi жив мов гречкосiй-доматор сiромаха.

Проста хата в нього сяла тiльки гарними богами,

Та пахущими на божниках квiтками й рушниками,

Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,

Що всiм брала очi дивною якоюсь красотою.

Байдуже було старому про багатство:

«Не вiд сього, – рече, – миру наше царство»…

І на те з старою не вважали,

Що попи iх iз попадями минали,

Інде попасу веселого собi шукали,

Вiд убогоi гостини потай утiкали.

Один тiльки й пан прихильний обiбрався,

Товстогубим мiж козаками звався.

Не любив також i сей бенкетувати,

А любив з попом у Бiблii читати.

До попа частенько став сей пан ходити,

І без чарки про спасенне говорити.

Хто казав: любив вiн попадю старую,

Хто казав: ще й бiльш попiвну молодую.

Замолоду вiн якось не оженився,

І в лiта, ляхи мовляли, panski вбився:

Дак лизав старий до молодоi губки,

Буркотав, як сивий голуб до голубки.

ДУМА ТРЕТЯ

І

«І не кажи менi,

І не турчи менi:

Не хочу слухать-знати,

Щоб за нелюбого

Да товстогубого

Марусеньку вiддати».