Маруся Богуславка

Заспiваймо ж перш усього про попа, попiв окрасу,

Дивовижу свого темного розбiйницького часу:

Як вiн чесно духом бодрим проти кривди подвизався,

Хоч наслiдним суевiрством понад iншими й не знявся.

* * *

Був сей пiп колiна панського, з Пiдгiр'я Ярославець,

А на прiзвище, по спомину й переказу, Державець '

Бо його шляхетнi предки за велику мали славу,

Що з давен давнезних заслужили в короля державу.

І було незгiрш панам Державцям на Пiдгiр'i жити,

Поки в Русь не поналазили гадюки езуiти.

Був Державець русин з огняною щирою душею:

Не поладив вiн з тiею злою, в'iдливою тлею.

Кинув на поталу езуiтам рiд свiй i родину,

Заволiкся пiшки на козацьку вольну Украiну.

Не злякавсь шляхiв татарських i пустинь тих украiнських,

Рятував i серце, й розум од пiдходiв езуiтських.

Волив лучче всяку нужду i тяжку бiду приймати,

Нiж з ляхами по науцi езуiтськiй панувати,

З русинiв ляхву та недоляшкiв штучно виробляти,

Правду-матiр, честь, i волю, й душу Риму продавати.

Приблудивсь до рiчки Росi езуiтський ненавидник,

Пiдступноi проповiдi польсько-римськоi противник.

Приблудивсь до узграничного мiстечка Богуслава,

Де козак не знав i не питав, чия воно держава.

Уродливий, молодий, моторний, хоч i небагатий,

Приймаком пристав до вдовиноi нужденноi хати.

Ущасливив бiдолашну вбогу вдiвоньку козачку,

Як поняв у неi безприданку дочку-одиначку.

Жили-пробували у старiй оселi хоч не вельми пишно,

Та хвалити Бога i Святу Покрову що було затишно.

ДУМА ДРУГА

Уподобали на нашому Пороссi Ярославля,

З-над Днiстра, iз руського Пiдгiр'я шляхтича Державця.

Був-бо вiн мистець великий по верхах з книжок читати,

Алiлую, кондаки, iрмоси й тропарi спiвати,

І пани його й усi мiщане вельми полюбили,

Напiдпитку й по тверезу одинаково хвалили,

Що попа, приблудного волоха, в хибах поправляе,

І дяка гучним Апостолом за пояс затикае.

І зiбралась у них у недiлю рано чорна рада,

Врадила на чорнiй радi однословно вся громада:

Із нетяг зiбрать по денежцi, а з дукiв – по пiвкопи,

І тим скарбом висвятить його в Печерському на попи.

А волошина-приблуду з Богуславщини прогнати,

Бо не вмiв старий гаразд нi служби править, нi спiвати.

Вихваляло все Поросся нового попа – й миряне,

І пани, i крамарi, i всi цеховики-мiщане.

«Хоч у нас, – мовляли, – церква шатами не знакомита,

Да поповим розумом, мов золотом, кругом окрита».