По цей бік Потойбіччя: запрошення до майбутньої філософії спільності

Як казав Блез Паскаль, «Les extremites se touchent…» («Крайностi збiгаються…»). В тому числi – крайностi свiтогляднi.

З цього приводу Карл Маркс зауважив: «Грубий матерiалiзм рiвнозначний грубому iдеалiзму й навiть фетишизму» [57; с. 198].

Грубiсть – в обох ii iпостасях: i як примiтивiзацiя, й – через неi – спотворення змiсту справи; i – як брутальнiсть форми висловлювань – застосовувалась в даному випадку з обох бокiв лiнii «iдеологiчного фронту» по вiдношенню до людей з iншим свiтоглядом.

Однак бути iншим не означае бути гiршим.

Не е Дев’ята симфонiя Людвiга ван Бетховена анi кращою, анi гiршою за Сорокову симфонiю Вольфганга Амадея Моцарта: вона е iншою.

Не е троянда анi гiршою, анi кращою за волошку: вона е iншою.

На клумбi народiв з iхнiми культурами, мовами, свiтоглядами немае анi «рiп’яхiв», анi «будякiв», гiдних лише того, щоб бути викинутими на смiтник Історii: квiтка кожноi культури, кожноi мови, кожного свiтогляду е своерiдною, неповторною, унiкальною.

Не е дванадцять карикатур на пророка Мухаммеда, що були оприлюдненi в датськiй пресi, а згодом передрукованi у перiодичних виданнях деяких iнших европейських краiн, проявами свободи: анi слова, анi вiросповiдання, анi преси, а е за своею сутнiстю нiчим iншим, як знущанням з iншоi культури, образою й приниженням iншого тiльки за те, що вiн iнший.

Немае справжньоi величi в приниженнi iншого: чи то людини, чи то нацii, чи то роду, чи то племенi, чи то культури, чи то мови, чи то свiтогляду.

Немае анi справжньоi мудростi, анi справжньоi мужностi в проявах зверхностi по вiдношенню до iншого й презирствi iншого тiльки за те, що вiн не подiляе твоi власнi погляди й переконання.

Те сучасне грандiозне «зiткнення цивiлiзацiй», про яке в своему однойменному творi Самюель Хантiнгтон пише з неудавано екзальтовано-есхатологiчним настроем, е фактично обумовленим тим методом мислення й тим способом дiяння, що спираються на три «логiчних принципи»: «хто не з нами, той проти нас»; «хто проти нас, той – наш ворог»; «якщо ворог не здаеться, його знищують».

Саме такою е логiка ненавистi до iншого тiльки за те, що iнший не подiляе твоiх поглядiв i не сповiдуе твоiх «глибоких переконань».

Але, якщо вже iснуе логiка презирства iншого, логiка ненавистi до iншого як логiка негативноi небайдужостi до нього, то цiлком природно припустити, що мають iснувати ще, принаймнi, двi логiки: логiка байдужостi й логiка позитивноi небайдужостi.