Пармський монастир

Просити себе двiчi Фабрiцiо не змусив. Вiн виламав тополину гiлку, обчухрав ii i заходився щосили шмагати свою шкапину. Вона понеслася галопом, але за хвилину знову потрюхикала. Маркiтантка пустила свого коня учвал.

– Стiй, почекай! – кричала вона Фабрiцiо.

Невдовзi обое виiхали з гаю. Зупинившись посеред лукiв, вони почули страшенний гуркiт, гармати й рушницi гатили звiдусiль: справа, злiва, ззаду. В далечинi iм вiдкрився куточок битви, – гайок, iз якого вони виiхали, рiс на пагорбi, що височiв на вiсiм-десять футiв над луками, але на самих луках не було анi душi.

– Аби ж то знаття, де наш полк, – мовила заклопотана маркiтантка. – Їхати навпростець луками не можна. Послухай-но, – сказала вона Фабрiцiо, – якщо ти наткнешся на ворога, штрикай його одразу шаблею, а не показуй, який ти рубака.

Та в цю мить маркiтантка помiтила тих чотирьох солдатiв, про яких ми щойно згадували.

– Ось i кiнь для тебе, – сказала вона Фабрiцiо. – Гей, повертай сюди! Агов! – гукнула вона вершниковi. – Вихили склянку горiлки.

Солдати рушили до воза.

– Де шостий егерський? – крикнула жiнка.

– Тут поряд. П'ять хвилин ходу. Он бiля рову, за вербами. Там оце полковника Макона вбили.

– Хочеш за коня п'ять франкiв?

– П'ять франкiв? Та ти, матiнко, жартуеш. Юнь же офiцерський! Я за чверть години продам його за п'ять золотих.

– Дай-но менi золотого, – стиха мовила маркiтантка Фабрiцiо. Вiдтак, пiдiйшовши до вершника, скомандувала:

– Злазь! Мерщiй! На тобi золотого.

Солдат спiшився. Фабрiцiо весело скочив у сiдло. Маркiтантка заходилась вiдв'язувати скрутку шинелi, приторочену до сiдла його шкапини.

– Нуте, допоможiть менi! – гукнула вона солдатам. – Жiнка надриваеться, а вони стоять собi, руки в боки.

Та як тiльки впiйманий кiнь вiдчув на собi тороки, вiн забасував.

– Зразу видно породу, – мовила маркiтантка. – Не призвичаений, щоб хребтину йому в'юком муляло.

– Генеральський кiнь! – гукнув вояк, що продав скакуна. – Такий кiнь вартий десять золотих, та й то мало.

– Ось тобi ще двадцять франкiв, – сказав йому Фабрiцiо, нетямлячись на радощах, що пiд ним справжнiй огир.

Тут по вербах ударило навскiс гарматне ядро.