Санаторійна зона

…– Ти спиш?

Але мати не спала.

Вона пiдходить до мене, бере мое стомлене обличчя в своi сухi старечi долонi й схиляе свою голову на моi груди. Вона знову каже, що я, ii м’ятежний син, зовсiм замучив себе.

І я чую на своiх руках ii хрустальнi росинки.

Я:

– Ах, як я втомився, мамо!

Вона пiдводить мене до свiчi й дивиться на мое зморене обличчя.

Потiм становиться бiля тусклоi лампади й зажурено дивиться на образ Марii. – Я знаю: моя мати i завтра пiде в монастир: iй незноснi нашi тривоги й хиже навколо.

Але тут же, дiйшовши до лiжка, здригнув:

– Хиже навколо? Хiба мати смiе думати так? Так думають тiльки версальцi!

І тодi, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що нiякоi матерi нема передi мною, що це не бiльше як фантом.

– Фантом? – знову здригнув я.

Нi, саме це – неправда! Тут, в тихiй кiмнатi, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю. Тут, в глухому закутку, на краю города, я ховаю вiд гiльйотини один кiнець своеi душi.

І тодi в твариннiм екстазi я заплющую очi i, як самець напровеснi, захлинаюсь i шепочу:

– Кому потрiбно знати деталi моiх переживань? Я справжнiй комунар. Хто посмiе сказати iнакше? Невже я не маю права вiдпочити одну хвилину?

Тускло горить лампада перед образом Марii. Перед лампадою, як рiзьблення, стоiть моя зажурна мати. Але я вже нiчого не думаю. Мою голову гладить тихий голубий сон.

II

…Нашi назад: з позицii на позицiю: на фронтi – панiка, в тилу – панiка.

Але зараз я не менше потрiбний тут. Я знаю, що таке тил, коли ворог пiд стiнами города. Цi мутнi чутки ширяться з кожним днем i, як змii, розповзлись по вулицях. Цi чутки мутять уже гарнiзоннi роти.

Менi доносять:

– Ідуть глухi нарiкання.

– Може спалахнути бунт.

Так! Так! Я знаю: може спалахнути бунт, i моi вiрнi агенти ширяють по заулках, i вже нiкуди вмiщати цей винний i майже невинний обивательський хлам.

…А канонада все ближче й ближче. Частiш гiнцi з фронту. Хмарами збираеться пил i стоiть над городом, прикриваючи мутне огняне сонце. Зрiдка палахкотять блискавицi. Тягнуться обози, кричать тривожно паровики, проносяться кавалеристи.

Тiльки бiля чорного трибуналу комуни стоiть гнiтюча мовчазнiсть.