Санаторійна зона

Який же тодi сенс, який смисл життя, чи е можливiсть вибору, i якщо е, то чи цей вибiр можливий в координатах реальноi дiйсностi? І чи це роздвоення особистостi, творчоi особистостi, яка усвiдомила неможливiсть реалiзацii мрii про «революцiю – Рай земний» шляхом насильного ощасливлення людини, нацii, не прирiкае ii на вiчнi муки сумлiння? Невже це натхненна «радiсть бунту проти логiки» (1, 318), яку пережив Хвильовий в полiфонiчних «Арабесках», була лише своерiдним манiфестом, iдейно-естетичною програмою, якою митець продемонстрував свiй жанрово-стильовий потенцiал, майстерне володiння естетичним арсеналом рiзноманiтних лiтературно-мистецьких шкiл, напрямiв, iндивiдуальних творчих методiв? Не тiльки, бо в цих новелах, якi вiдкривають («Вступна новела») i «закривають» («Арабески») перший том («Етюди», 1927) творiв Миколи Хвильового, як i новела «Дорога й ластiвка», що посiла значиме iдейно-свiтоглядне мiсце i в «Синiх етюдах», i в цьому ж першому томi «Творiв», метафорично змодельована iдейна та естетична система митця та пророчо передбачена неминуча особиста духовна катастрофа.

Цей екзистенцiйний виклик, який кинула художниковi пореволюцiйна дiйснiсть поглибленням прiрви мiж мрiею i реальнiстю, мiж iдеалами романтизованоi революцii i цинiчним iгноруванням та безжальним знищенням людського «я», Микола Хвильовий прийняв i цим самим прирiк себе на самовiдчуження i, нарештi, на духовний крах та фiзичну смерть.

Письменник не випадково моделюе цi ситуацii вибору в конфлiктному протистояннi «митець i влада» в оповiданнях i повiстях.

Андрiй – герой-митець iз оповiдання «Лiлюлi», змушений капiтулювати перед цим жорстоким i холодним свiтом. Жодних iлюзiй про всесильнiсть «священного слова», митець не може дорiвнятися Боговi в цьому абсурдному свiтi, а як iнакше зберегти внутрiшню рiвновагу i духовну цiлiснiсть? Мiф про художника-демiурга розвiнчаний. Залишаеться лише пожертвувати своiм життям i цим кинути виклик ворожiй творчiй особистостi системi.

Для головного героя повiстi «Санаторiйна зона» анарха самогубство е единим виходом iз фатального стану втрати цiннiсних орiентирiв, тотального пригнiчення, порятунком вiд безвиходi i непереборного презирства до земного буття.

Анарх – переможений переможець, його революцiя – перемогла, але вiн у станi внутрiшньоi поразки, бо його iдеал майбутнього Ренесансу дiйсностi зруйнований.