Портрет Доріана Ґрея

– Отже, майте на увазi: ми вас чекатимем.

З цими словами вона велично випливла з кiмнати, а за нею i ледi Егата та iншi дами.

Коли лорд Генрi знову сiв, мiстер Ерскiн пiдiйшов до нього i примостився поруч, поклавши руку юнаковi на плече.

– Ви розмовляете так, що куди там тим книжкам! – сказав вiн. – А чому б вам не написати вiд себе книжку?

– Я занадто люблю читати книжки, мiстере Ерскiн, щоб iще морочитись писанням iх. Певна рiч, я б не проти написати роман, такий пишний, як перський килим, i так само фантастичний.

– Боюся, ви маете слушнiсть, – погодився мiстер Ерскiн. – Я й сам свого часу мав намiр стати письменником, хоча давно вже скинувся цiеi думки… А зараз, мiй юний друже, коли дозволите менi так вас називати, чи можу я запитати – ви серйозно все це говорили за полуденком?

– Я зовсiм забув, що тут говорив, – осмiхнувся лорд Генрi. – Мабуть, якiсь дурницi?

– Так, i дуже небезпечнi.

доброю герцогинею, ми вважатимем вас за головного винуватця… Але менi було б цiкаво побалакати з вами про життя – знаете, мое поколiння таке нудне! Коли-небудь, як Лондон обридне вам, завiтайте до мене в Тредлi. Там, за чаркою чудового бургундського, – на щастя, його в мене ще досить, – ви б виклали свою фiлософiю насолоди.

– Це буде чарiвно! Вiзит до Тредлi – велика честь.

– Ви прикрасите ii своею присутнiстю, – з гречним уклоном вiдповiв лiтнiй добродiй. – Ну, а тепер я мушу попрощатися з вашою милою тiтонькою. Менi пора в «Атенеум»*. Це година, коли ми там куняемо.

– Всi ви, мiстере Ерскiн?

– Так, усi сорок чоловiк у сорока крiслах. Ми готуемось до засiдання в Англiйськiй лiтературнiй академii.

Лорд Генрi, смiючись, пiдвiвся.

– А я пiду до Гайд-парку*.

У дверях його руки доторкнувся Дорiан Грей.

– Дозвольте й менi пiти з вами, – пробурмотiв вiн.

– Але ж ви, здаеться, обiцяли зайти до Безiла Гол-ворда?

– Я радше пiшов би з вами. Менi навiть потрiбно з вами пiти! Дозвольте менi! І ви обiцяете розмовляти зi мною весь час? Ваша мова така чарiвна, як нi в кого.

– Ой, я вже набалакався сьогоднi, – посмiхнувшись, заперечив лорд Генрi. – Зараз менi хочеться хiба що дивитись на життя. Коли це вас цiкавить – ходiмо, подивимось разом.