Портрет Доріана Ґрея

Модне тепер спiвчування болевi – страшенно хвороблива рiч. Яскравi барви, краса, радiсть життя – ось що мае викликати симпатii людини. А життевi виразки – чим менше про них говориться, тим краще.

– І все-таки Іст-Енд – дуже важлива проблема, – глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.

– Ви маете рацiю, – погодився молодий лорд. – Але це проблема рабства, а ми намагаемось розв’язати ii, звеселяючи рабiв.

Полiтик запитливо подивився на нього.

– Тодi якi ж змiни ви пропонуете?

Лорд Генрi засмiявся.

– Я не бажаю змiнювати в Англii нiчого, крiм погоди. Мене цiлком задовольняе фiлософське споглядання. Але дев’ятнадцяте столiття збанкрутувало через надужиток спiвчуттiв. Тому моя рада була б удатися до науки, щоб вона випростала нас. Емоцii добрi тим, що зводять людей на манiвцi, а наука – тим, що не знае емоцiй.

– Проте на нас лежить така велика вiдповiдальнiсть, – несмiливо докинула мiсiс Ванделер.

– Страшенно велика, – пiдтвердила ледi Егата.

Лорд Генрi поглянув на мiстера Ерскiна.

– Людство сприймае себе надто серйозно – це його первородний грiх. Якби печерна людина вмiла смiятись, iсторiя виглядала б зовсiм iнакше.

– Вашi слова дуже втiшили мене, – прощебетала герцогиня. – Заходячи до нашоi дорогоi тiтоньки, я завжди почуваюсь наче винною в чомусь, бо мене анiскiльки не цiкавить Іст-Енд. Тепер я зможу дивитись iй у вiчi i не червонiти.

– Червонiти – це жiнкам дуже до лиця, герцогине, – зауважив лорд Генрi.

– Тiльки молодим, – вiдповiла вона. – А коли червонiе така стара жiнка, як я, це дуже погана прикмета. Любий лорде Генрi, порадили б ви менi, як знову стати молодою!

Лорд Генрi подумав хвилину.

– Ви можете пригадати, герцогине, яку-небудь велику свою помилку, ще ззамолоду? – спитав вiн, дивлячись на неi через стiл.

– О, i не одну, на жаль!

– Тодi вчинiть iх усi знову, – поважно сказав лорд Генрi.

– Це захоплива теорiя! – вигукнула герцогиня. – Я неодмiнно скористаюся з неi.

– Це небезпечна теорiя! – почулося крiзь стуленi уста сера Томаса.

Ледi Егата лише похитала головою, але не стрималась вiд усмiху. Мiстер Ерскiн мовчки наслухався.

– Так, – вiв далi лорд Генрi, – це одна з великих таiн життя.