Портрет Доріана Ґрея

Мiсце лiворуч вiд герцогинi посiдав мiстер Ерскiн iз Тредлi, лiтнiй добродiй вельми високоi культури й принадностi, котрий, однак, засвоiв собi лиху звичку мовчання, оскiльки сказав усе, що мав сказати, до тридцятирiчного вiку, – як вiн сам колись пояснив ледi Егатi. Сусiдкою лорда Генрi за столом була мiсiс Ван-делер, давня приятелька його тiтоньки, достеменна свята серед жiноцтва, але вбрана з таким жахливим несмаком, що ii зовнiшнiсть скидалася на поганенько оправлений молитовник. На щастя для нього, по другий бiк вона мала сусiдою лорда Фодела – чоловiка середнiх лiт, з великими знаннями й пересiчними здiбностями, i так само нудного, як мiнiстерський звiт у Палатi громад.

– Ми балакаемо про бiдолаху Дартмура, – поiнформувала герцогиня лорда Генрi, приязно киваючи до нього через стiл. – Як на вашу думку, вiн справдi одружиться з цiею чарiвною юною особою?

– Я гадаю, герцогине, що це вона вирiшила запропонувати йому руку.

– Який жах! – вигукнула ледi Егата. – Комусь конче треба втрутитись.

– Я чув з авторитетних джерел, що ii батько крамарюе галантереею та ще якимось канцур’ям, – з презирливою гримасою мовив сер Томас Бердон.

– А мiй дядько висунув думку про консерви!

– Якесь канцур’я! Що це таке? – спитала герцогиня, зводячи в подивi пишними руками.

– Це американськi романи, – пояснив лорд Генрi, дiстаючи собi перепiлку.

Герцогиня спантеличено розширила очi.

– Не звертайте на нього уваги, моя люба, – прошепотiла iй ледi Егата. – Вiн нiколи не говорить серйозно.

– Коли було вiдкрито Америку… – почав радикальний член парламенту i заходився викладати цiлий оберемок наймаруднiших iстин. Але, як i кожен, хто намагаеться вичерпати тему, вiн тiльки вичерпав терпiння слухачiв. Герцогиня зiтхнула i, скориставшися своiм привiлеем, впала у слово.

– Було б далеко краще, якби ii зовсiм не вiдкривали! – озвалась вона. – Де ж пак, нашi дiвчата тепер не мають нiякого вибору. Це зовсiм несправедливо.

– А я таки гадаю, що Америки нiколи й не вiдкривали, – докинув мiстер Ерскiн. – Їi, властиво, тiльки запримiтили.

– О! Але менi доводилось бачити ii мешканок, – непевно провадила герцогиня. – І, мушу визнати, здебiльшого вони дуже гарнi. Та й одягаються зi смаком. Вони ж бо замовляють собi вбрання у Парижi.