Насолода

Тепер тут не висять на стiнах гобелени Медiчi, не збираються дами на веселi розмови, не кружляють навколо нашого столу виночерпii та гончаки Паоло Веронезе,[31 - ПаолоВеронезе (1528–1588) – видатний iталiйський художник Пiзнього Ренесансу, представник венецiйськоi школи.] екзотичнi фрукти не наповнюють вази, що iх Галеаццо Марiо Сфорца[32 - Галеаццо Марiо Сфорца – герцог Мiлана, покровитель мистецтв, зокрема музики, вiдомий також як жорстокий правитель-тиран (1444–1476).] замовляв у Маффео дi Клiвате.[33 - Маффео дi Клiвате – вiдомий чеканщик ХV ст.

з ломбардського мiста Клiвате (або Чiвате, Civate).] Ми надихаемося набагато вищими цiлями; i наше життя, либонь, набагато примiтивнiше, й, мабуть, набагато бiльш овiяними духом Гомера та героiв здаються нашi гiднi Аякса трапези на березi розхвильованого моря, якими ми тамуемо голод у перервах мiж наповненими працею постами.

Я усмiхаюся, коли думаю, що ця книга, в якiй я не без смутку дослiджую стiльки зiпсутостi та спотворення, стiльки витонченоi фальшi й марноi жорстокостi, написана в простiй i мирнiй атмосферi твого дому мiж останнiми наспiвами меси й першими пасторалями снiгу, тодi як разом iз моiми сторiнками зростало дорогоцiнне життя твого сина.

Не випадае сумнiватися в тому, що коли в моiй книжцi е бодай трохи людського милосердя та доброти, то я завдячую ними твоему синовi. Нiщо так не розчулюе й не втiшае, як видовище життя, яке розкриваеться й розвиваеться. Навiть видовище вранiшнього свiтанку не можна порiвняти з цим чудом.

Ось перед тобою моя книжка. Якщо, читаючи ii, твiй погляд ковзне далi й ти побачиш, як твiй Джорджо простягае до тебе рученята й усмiхаеться тобi своiм круглим личком, як у божественних рядках Катулла, – припини читати. І милуйся, як крихiтнi рожевi нiжки почнуть топтати сторiнки, де зображена вся нiкчемнiсть Насолоди; i це неусвiдомлене топтання я раджу тобi сприйняти як символ i як провiстя.

Нехай тобi щастить, Джорджо. Мiй друже й учителю, щире тобi спасибi.

Книга перша

I

Рiк помирав тихою i лагiдною смертю. Сонце в день Святого Сильвестра[34 - День Святого Сильвестра – за григорiанським календарем, останнiй день року, з якого починаеться новорiчне свято.] сяяло туманним м’яким теплом, золотавим, майже весняним, у небi Рима. На всiх вулицях було безлiч народу, як то бувае в одну з травневих недiль. На площi Барберiнi та площi Іспанii розминалися безлiч екiпажiв.