Україна-Європа

– Бордо та бургундське – найкращi вина у свiтi!

Луi пропонуе два вина на вибiр, перелiчуючи принади кожного. Галя не дуже розбираеться в назвах вин, але в смаках – так. Вiн з Бургундii, пригадуе Галя, й, на неприховану радiсть господаря, обирае бургундське.

Луi мае пивницю в пiдвалi. Вiн навiть пiдхопився, демонструючи готовнiсть негайно показати ii гостi. Уляна стримуе його: потiм – спочатку вечеря, цiлий день не iли. Галя згадуе про «Зубрiвку», чоловiк Магди, iхньоi спiльноi однокурсницi, каже, теж мае комору, де зберiгае вино.

– Власник винарнi? – з розумiнням похитуе головою Луi.

– Нi, майстер-рiзьбяр, а вино робить, щоб пригощати друзiв.

Луi вина тiльки купуе, вiн цiнувальник. Придбав, поклав на схов до пивницi, веде спецiальну книгу вин: ретельно записуе, яке вино й коли купив, i навiть коли i з ким випив. На столi – кiлька рiзновидiв пахучих сирiв… І хлiб. Запашний свiжий хлiб, без нього в цьому домi за стiл не сiдають.

За ароматною печенею, смачним хлiбом та терпким вином гомонять про Пiнзеля, Лувр, вина, погоду i про те, що обов'язковий елемент у гардеробi французiв – це, безперечно, шалики.

– Невипадково! – наголошуе Луi, – тут вологий клiмат, – горло, – торкаеться шиi пальцями. – Ото й захищаемось, обернувши потребу на стиль. – Вiн говорить i говорить.

– У горили горло заболiло, бо горила багато говорила! – смiеться Уляна.

– Що? – не розумiе Луi, – надто швидко, я не зрозумiв.

– Це украiнська скоромовка! – смiеться Уляна. – Іди сюди, – кличе Галю, – висувае зi старовинноi шафи три глибокi шухляди, заповненi шаликами та хустками. Вихоплюе, наче фокусник, одну, другу, третю – вибирай, яка подобаеться. І Магдi вибирай. Це ж найпростiший та найефектнiший аксесуар. Шалик на шию – i миттю робишся iнша.

Скручуе собi на шиi вигадливий комiрець.

– Що скажеш? – допитуеться. – Була звичайною жiнкою – стала незвичайною.

Луi доклав iм на тарiлки ще по шматочку м'яса, попередньо спитавши дозволу.

– Є дiевiший спосiб обернути звичайну жiнку на незвичайну, – зауважив вiн, доливаючи вина в келихи.

Уляна запитально глянула на нього.

– Нема нiчого простiшого, – сказав вiн. – Досить ii покохати.

Вони дивляться одне на одного, як тi двое з вуличного кафе. В Уляниних очах стрибають бiсики, Луi ловить ii руку, тулить до своеi шиi.