Замогильні записки

Йому не вдавалося з блиском виголосити промову, що належала зовсiм не йому; вiн прикрашав ii своiми, навмання вибраними словами, i тим виказував себе. Вiн черпав енергiю зi своiх порокiв; пороки цi походили не вiд бездушностi, вони розкривали глибокi, палкi, бурхливi пристрастi. Цинiзм звичаiв знищуе моральне почуття i повертае суспiльство до свого роду варварства; варвари вiд цивiлiзацii, такi ж руйнiвники, як i готи, вiдрiзняються вiд них тим, що зовсiм не здатнi до творення: готи були велетнями, дiтьми дикоi природи; сучаснi варвари – жахливi виродки, створiння природи розбещеноi.

Я двiчi зустрiчав Мiрабо на званих обiдах, першого разу у племiнницi Вольтера маркiзи де Вiллет, другого разу в Пале-Руаялi, коли там приймали депутатiв опозицii, з якими познайомив мене Шапелье: Шапелье пiшов на ешафот в одному вiзку з моiм братом i паном де Мальзербом.

Мiрабо був охочий до балачок; особливо багато говорив вiн про себе. Цей син левiв, сам лев з головою химери, ця людина, що довiряла тiльки фактам, був у своiх словах i фантазiях i сам як роман, сама поезiя, саме натхнення; у ньому був помiтний коханець Софi, пiднесений у почуттях i здатний до самопожертви.

Мiрабо зачарував мене розповiдями про кохання, прагненням до самотностi, про яку вiн раз у раз говорив, марно сперечаючись. Вiн пробуджував у менi спiвчуття ще однiею рисою: у нього, як i в мене, був суворий батько, який, як i мiй, свято вiрив у необмеженiсть батькiвськоi влади.

Високий гiсть надто докладно говорив про зовнiшню полiтику i майже нiчого не сказав про внутрiшню, хоча цiкавила його саме вона; але вiн кинув кiлька сповнених глибокого презирства слiв про людей, що вважають себе вищими за iнших через байдужiсть, яку вони виявляють до нещасть i злочинiв. Мiрабо народився великодушним, вiн любив друзiв, легко прощав кривди. Незважаючи на свою аморальнiсть, вiн не змiг пiти проти совiстi; вiн був розпусний лише у приватному життi, його прямий i мiцний розум не проголошував убивство вершиною духовностi; вiн нiтрохи не захоплювався рiзаниною та побоiщами.

Але занадто скромним Мiрабо не був; вiн був пихатий понад усяку мiру: хоча вiн i записався в торговцi сукном, аби стати депутатом вiд третього стану (бо поважне дворянство у своiй безрозсудностi знехтувало його), вiн був зачарований своiм походженням; батько називав його «диким птахом, що звив гнiздо мiж чотирьох вежок».