Тартарен Тарасконський

Гостi цього велетенського розкiшного караван-сарая нудилися по своiх номерах, чекаючи другого дзвiнка на обiд, або, пригрiтi вогким теплом калориферiв, умостившись на канапах у бiблiотецi, понуро дивилися, як, замiсть пишнот, кружляють за вiкном бiлi мухи, як спалахують бiля пiд’iзду величезнi лiхтарi, порипуючи на вiтрi подвiйними дверцятами…

Заради цього iхати в таку далеч, вибиратися на височенну гору… О Бедекере!..

Зненацька з туману випливло щось велике i, брязкаючи залiзом, вайлуватою ходою, до чого спричинялося якесь химерне спорядження, посунуло до готелю.

Знудьгованi туристи, всi цi англiйськi мiс, кумедно пiдстриженi «пiд хлопчика», поприпадали до шибок i крiзь вiхолу розгледiли крокiв за двадцять од входу якусь iстоту; спершу вони подумали, що то заблукана корова, а потiм – що то лудильник, обвiшаний своiм причандаллям.

Пройшовши iще крокiв десять, iстота постала вже в iншiй подобi: за плечима в неi був арбалет, на головi – шолом з опущеним заборолом… Як? Середньовiчний лучник серед оцих верховин? Неймовiрно!.

Коли власник арбалета зупинився на ганку, щоб вiдхекатись i обтрусити снiг iз жовтих сукняних наколiнникiв, з кашкета такого самого кольору та з плетеного шолома, з-пiд якого виднiли тiльки пасма темноi сивуватоi бороди й величезнi зеленi окуляри, схожi на стереоскоп, то всi побачили: це звичайнiсiнький собi чоловiк, невисокий на зрiст, кремезний, мiцний. Льодоруб, альпеншток, скрутень линви через плече, мiшок на спинi та сталевi «кiгтi» при поясi, який стягував англiйську куртку з широкими хлястиками, доповнювали спорядження цього альпiнiста.

На диких верховинах Монблану або Фiнстерааргорну таке спорядження було б дуже доречним, але в «Рiгi-Кульм», за кiлька крокiв од залiзницi!..

Щоправда, альнiнiст з’явився з протилежного боку, i наколiнники його свiдчили про те, що вiн довго брiв по снiгу та багнюцi.

Якусь мить вiн зчудовано дивився на готель – певно, не сподiвався побачити тут, на висотi двох тисяч метрiв над рiвнем моря, таку величезну, розкiшну будiвлю: сiм поверхiв, безлiч широких вiкон, склянi галереi, колони, широкий ганок з двома рядами засвiчених лiхтарiв, завдяки яким ця гiрська верховина скидалася на площу Опери зимового надвечiр’я.

Та хоч як був незнайомець вражений – туристи були враженi ще дужче. Коли вiн вступив у просторий вестибюль, туди з усiх зал ринули цiкавi: чоловiки з бiльярдними киями та розгорненими газетами, дами з книжками чи рукодiллям.