Тартарен Тарасконський

То й був Алi – грiзний брат… Побачивши гостей, вiн двiчi постукав у дверi й делiкатно зник.

Дверi вiдчинилися. На порозi з’явилася негритянка. Вона мовчки провела гостей через внутрiшне подвiр’ячко до невеличкоi прохолодноi кiмнати, де на низькому диванi напiвлежала, чекаючи iх, дама… У першу мить тарасконцевi здалося, що вона менша на зрiст i повнiша, нiж мавританка з омнiбуса… А що, як це не вона? Проте сумнiв погас так само блискавично, як i спалахнув.

Дама була чарiвна: босi нiжки, пухкенькi пальчики, внизанi перснями, рожеве личко, стрункий стан, а пiд корсеткою iз золотоi парчi, пiд яскравою вiзерунчастою сукнею вгадувалося тiло – квiтуче, знадливе, розкiшне… У вустах дами курився бурштиновий мундштук наргiле, оповиваючи ii хмаркою бiлого диму.

Увiйшовши, тарасконець притиснув руку до серця i, поводячи банькатими очима, повними жаги, якнайвишуканiше вклонився дамi на мавританський манiр.

Якусь мить Байя мовчки дивилася на нього, а потiм упала навзнак, впустивши свiй бурштиновий мундштук, i затулила обличчя долонями.

Їi снiжно-бiла шия здригалася вiд нестямного реготу – мовби перекочувалися в торбинцi перли.

XI. Сiдi Тарт’рi бен Тарт’рi

Якщо вам коли-небудь випаде зайти до якоiсь iз алжирських кав’ярень у Горiшньому мiстi, то ви почуете, як маври, пiдсмiюючись i переморгуючись, вгадують про Сiдi Тарт’рi бен Тарт’рi – шляхетного й багатого европейця, що кiлька рокiв тому жив iз тутешньою жiночкою на iм’я Байя у Горiшньому кварталi.

Ви, звичайно, здогадуетесь, що Сiдi Тарт’рi бен Тарт’рi, який залишив по собi такi веселi спомини у всiй Касбахськiй окрузi, – не хто iнший, як наш Тартарен…

Що тут удiеш! В життi святих i в життi героiв бувають хвилини заслiплення, запаморочення, шалу, нестями.

Наш тарасконець – не виняток… Тим-то, геть забувши й про левiв, i про славу, вiн два мiсяцi впивався схiдним коханням i, як Ганнiбал у Капуi, тiшився розкошами бiлого Алжира.

Великий муж винайняв у самiсiнькому серцi арабського мiста гарненький будиночок схiдноi архiтектури – з внутрiшнiм подвiр’ячком, банановими деревами, прохолодними галереями й фонтанами.

Вiн жив зi своею мавританкою в тишi й затишку i сам обернувся на мавра – вiд рання до смеркання курив наргiле i ласував варенням з мускусом.

Байя або лежала перед ним на диванi й мугикала якусь монотонну мелодiю, приграючи собi на гiтарi, або, щоб розважити свого володаря, танцювала танець живота, з люстерком у руцi, милуючись на своi бiленькi зубки, гримасуючи й манiжачись.