Енн із Зелених дахів

Очi дiвчинки перебiгали вiд одного будиночка до iншого, швидко i задумливо. Нарештi вони затрималися на одному з них, злiва вiд дороги, що ледь бiлiв в квiтучих деревах i сутiнках навколишнiх лiсiв. Над ним, в пiвденно-захiднiй сторонi безхмарного неба, сяяла велика кришталево-бiла зiрка, як лiхтар, що вказував шлях самотньому мандрiвнику.

? Ось цей, правда? – сказала вона, вказуючи на будинок.

Метью захоплено вшкварив вiжками по спинi гнiдоi кобили.

? Ти вгадала! Але я думаю, що мiсiс Спенсер описала його, тому ти змогла вгадати.

? Нi, вона не описувала – дiйсно не описувала. Все, що вона сказала, можна сказати i про iншi мiсця. У мене не було уявлення, на що вiн схожий. Але вiдразу ж, як тiльки я побачила його, я вiдчула, що це той самий будинок. О, менi здаеться, неначе я увi снi. Знаете, моя рука мае бути уся в синцях, оскiльки я щипала себе багато разiв сьогоднi. Дуже часто, у мене було жахливе огидне вiдчуття, що це усе вiдбуваеться тiльки в моiх мрiях.

Тодi я щипала себе, щоб переконатися, що це правда – доки несподiвано не згадала, що навiть, якщо це тiльки сон, я повинна спати i знаходитися у ньому як можна довше; тому я припинила щипати себе. Але це не сон, i ми вже майже вдома.

Із зiтханням захвату вона знову замовкла. Метью тривожно засовався на сидiннi. Вiн був радий, що це Марiлла, а не вiн, повинна сказати цiй бездомнiй дiвчинцi, що будинок, в якому вона так хотiла жити, не буде ii домом. Вони проiхали Лощину Лiндiв, де було вже досить темно, але не настiльки, щоб мiсiс Рейчел не могла помiтити iх зi свого вiкна, i потiм пагорбом i довгiй стежинi загорнули до Зелених Дахiв.

На той час, коли вони дiйшли до дому, Метью все бiльше хотiв уникнути вiдкриття сумноi правди, що наближаеться, з почуттям, якого вiн не розумiв.

Це не мало вiдношення до Марiлли, або до нього особисто, або до проблем, якi ця помилка, ймовiрно, викличе, його найбiльше страхало розчарування дитини. Коли вiн думав про те, що захоплення згасне в очах дiвчинки, у нього було неприемне почуття, що вiн збирався допомогти у вбивствi когось, майже таке ж почуття, яке виникало, коли вiн повинен був убити ягня або теля, або будь-яку iншу безневинну маленьку iстоту.

Двiр був досить темним, коли вони в'iхали на нього, i листя тополi тихо шелестiло навкруги.

? Послухайте, як дерева говорять увi снi, – прошепотiла дiвчинка, коли Метью зняв ii з кабрiолета.