Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Так то ж завтра, пiсля дванадцятоi…

Тарас вiдчував, як втрачае в очах Льонi залишки пошани до себе, але навiть якби вiн i не сiдав цього вечора за кермо, пити з людиною в сiрiй кепцi йому б не захотiлося. Дуже вже iнший був цей чоловiк, iз якимось iншим життям та iншими правилами. Це Тарас вiдчував. Дивився на Льоню i вiдчував. І тут щось iще втрутилось у простiр мiж ними – запах бензину.

Тарас озирнувся на всi боки. Вiд проiжджоi частини вони стояли далеченько. Про всяк випадок пiднiс рукав куртки до носа, перевiряючи, чи не вiд куртки йде цей запах.

– Шо? – запитав Льоня. – Але ж поговорити треба! Ходiмо! Гаразд, вiзьмеш собi каву!

Тарас, «звiльнений» од необхiдностi випити, жвавим кроком повiв майбутнього клiента до кафешки на Вiрменськiй. Там вони влаштувалися, хоча теж не без виразного невдоволення Льонi, якого барменша поставила перед фактом: горiлки нема, е тiльки лiкер.

– Шось у вас тут чаркових не видно! – сказав Льоня, вихиливши чарку лiкеру i подивившись на ще три повнi чарочки, якi стояли перед ним.

Тарас ледве не розсмiявся. Претензii майбутнього клiента до його рiдного Львова говорили тiльки про велику вiдстань мiж Львовом i тим мiсцем, де жив Льоня.

– А ви звiдки приiхали? – запитав вiн.

– Та з Ворожби.

– А де це? – здивувався Тарас.

– Шо, не знаеш? Це ж найбiльший залiзничний вузол! – пояснив Льоня. – Сумська область!

Тарасу знову здалося, що поблизу запахло бензином. Вiн озирнувся на всi боки.

За сусiднiм столиком сидiли двi лiтнi панi, пили каву й iнтелiгентно iли штрудель. Вiд них пахнути бензином не могло.

– Суми знаю, – кивнув Тарас, повернувши погляд на спiврозмовника.

– Ти ось шо, рентген мiй подивися, шоб знати! – Льоня дiстав iз фотоконверта рентгенiвський знiмок i простягнув його Тарасовi.

Тарас напружився, вiдчув незручнiсть, мовби вiн був шахраем, а не фельдшером-недоуком. Узяв у руки знiмок, пiдняв його на рiвень очей i розвернувся зi знiмком у руцi в бiк вiкна.

Виразно впiзнаванi двi великi квасолини нирок заспокоiли його. Вiн одразу помiтив три каменi, що завдають Льонi прикрощiв. Два в лiвiй нирцi й один – у правiй. Той, що був у правiй нирцi, явно готувався «до виходу».

Тарас подумки прорахував шлях руху каменiв до виходу назовнi. За одну нiч iз цими камiнчиками впоратися було нереально. Їм iще належало пройти по сечоводах у сечовий мiхур, а потiм уже по уретрi далi на свiт Божий.