Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник)

– Так, але ж… Вибачте, як вас по батьковi?

Я кажу iм’я й прiзвище.

– Присяжний повiрений? – жваво питае Семен Семенович.

– Атож!

Семен Семенович похапцем пiдводиться й, знов одтопiрчивши зад, потискуе менi руку.

– Дуж-же, дуж-же приемно! Мав утiху чути i вас, i про вас. А якже! Марусю, пам’ятаеш процес Сигалова? Правда, ти не була! Надзвичайно приемно! Але уявiть собi, нiколи б не подумав, що ми познайомимось при таких виiмкових обставинах. Га?

І вiн, смiючись, бере мене кiнчиками пальцiв за руки вище лiктiв.

Про мое дiжурство бiля будинку вони, звичайно, не знають. Тiльки я та Шапочка знаемо про це. Але ж як вона не подiбна тут до тiеi, яку я вчора знав! Нiколи я не мiг би собi уявити, щоб вчорашня Шапочка могла так по-дитячому, в сердитому замiшанню, витягати губи й ховатись за самовар.

– Ну, Галю, тепер заспiвай!.. – одривчасто говорить Марiя Пилипiвна.

А, так Шапочка спiвае?

– О, дуже прошу, дуже прошу, Ганно Пилипiвно! Ви ж менi обiцяли.

Шапочка зиркае на мене, усмiхаеться самими очима i легко та весело йде у вiтальню.

Але коли вона стоiть бiля рояля, пустивши руки вздовж тiла, ii лице мiняеться рiзко; в ньому знову строгiсть, а в вустах якась дозрiла скорботнiсть, недоступнiсть. І коли вона спiвае, то насуплюе брови, немов вiд болю. Голос дужий, «з металом», але шорсткий угорi i глухий, слабкий на нижнiх нотах. І той самий, що вчора спiвав арiю з «Пиковой дамы». Так он як?!

– Не дивiться менi в рот! – скоромовкою холодно й владно кидае вона менi.

Я вiд несподiванки нiяковiю, а Семен Семенович мовчки, з усмiшкою пiдморгуе менi на Шапочку, немов кажучи: «А що? Дiстав, голубе?»

Марiя Пилипiвна, що акомпануе Галi, з усмiшкою прикушуе губу й уважно, навiть напружено, дивиться в ноти. Е, Шапочка тут командуе!

– Не хочу бiльше! – раптом говорить вона i, склавши ноти, кидае iх на рояль.

Нi Марiя Пилипiвна, нi Семен Семенович не прохають спiвати ще, – мабуть, цього не дозволяеться у Шапочки.

Коли я, нарештi, прощаюсь, чуеться дзвiнок i входять двое гiмназистiв.

Я одягаюсь, а вони всi стоять довкола мене в передпокою. Семен Семенович пускае якийсь дотеп, приемний Шапочцi, i вона витягае трубочкою губи й замiшано крутить головою. Потiм раптом вона витягае до нього все лице i смiеться.