Книга Джунглів (збірник)

Часом мати пiдганяла свое вовченя до смуги мiсячного сяйва, щоб його було виднiше. Акела закликав з вершини:

– Ви знаете Закон, ви знаете Закон! Дивiться ж, гей, вовки!

І турботливi матерi поквапливо вiдгукнулись:

– Придивляйтеся добре, гей, вовки!

Нарештi – мати-Вовчиця нашорошилася, бо черга пiдiйшла до них, – батько-Вовк виштовхнув на середину кола Жабеня Мауглi. Гепнувшись додолу, Мауглi засмiявся i почав бавитись камiнцями, що виблискували в мiсячному свiтлi.

Акела жодного разу не пiдвiв голови, що лежала на переднiх лапах, лише час вiд часу скавулiв:

– Дивiться ж, гей, вовки!

За скелею вчулося приглушене гарчання Шер-Хана:

– Дитина моя.

Акела навiть вухом не повiв. Вiн лише мовив:

– Дивiться ж, о вовки! Нащо Вiльному Народу коритися чужiй волi? Дивiться добре!

Вовки загарчали усi заразом, i один з чотирирiчних недоросткiв у вiдповiдь Акелi повторив слова Шер-Хана:

– Нащо Вiльному Народовi здався пiдкидьок?

Закони Джунглiв свiдчать, що коли зчиниться суперечка про те, чи можна прийняти когось до Зграi, то за нього мають заступитись хоча б двое вовкiв, окрiм батька й матерi.

– Хто за цю дитину? – спитав Акела. – Хто з Вiльного Народу прохае слова?

Нiхто не вiдповiв, i мати-Вовчиця приготувалася до бою, який мiг бути для неi останнiм.

І цiеi митi звiвся на заднi лапи i загарчав звiр iншоi породи, присутнiй на Радi Зграi, – Балу, вайлуватий бурий ведмiдь, який навчав вовченят Закону Джунглiв, вiн блукав, де хотiв, бо споживав самi лише горiхи, мед та корiння.

– Людська дитина? Чом би й нi? – сказав вiн. – Я за дитину. Вона нiкому не зашкодить. Я не вмiю красно говорити, та кажу правду. Нехай малий бiгае у Зграi. Вiзьмемо його вкупi з iншими. Я сам його навчатиму.

– Нам потрiбен iще хтось, – мовив Акела. – Балу свое слово сказав, а вiн учитель наших дiтей.

На коло лягла чорна тiнь. То була пантера Багiра, чорнюща, мов чорнило, але подекуди з цятками, котрi, як в усiх пантер, прозирали на ii шкiрi, наче свiтлий вiзерунок на дорогiй тканинi. Усi в джунглях знали Багiру, i нiхто б не захотiв ворогувати з нею, бо вона була хитра, як Табакi, хоробра, як дикий буйвол, i люта, як поранений слон. Та голос у неi був солодкий, мов дикий мед, а хутро м’яке, як шовк.