Книга Джунглів (збірник)

Вiн розумний i багато знае, а головне – в нього такий погляд, якого бояться всi джунглi. Проте (i це справдi кепсько) вiн полонений Бандар-логiв, а вони не бояться нiкого у джунглях, бо живуть високо на деревах. – Багiра замислено облизала передню лапу.

– Ох, який я бевзь! Старий товстий дурило, травоiдний нiкчема! – проревiв Балу, раптом випроставшись. – Правду каже дикий слон Хатхi: «У кожного свiй страх». Адже Бандар-логи бояться Каа, гiрського удава! Вiн може лазити по деревах не гiрше за мавп. Вночi вiн краде у них дитинчат.

– А чим Каа може нам допомогти? Вiн не нашого роду, бо не мае нiг, а очi в нього лютi, – сказала Багiра.

– Вiн дуже старий i дуже хитрий. До того ж завжди голодний, – з надiею мовив Балу. – Ми пообiцяемо йому багато кiз.

– Вiн цiлий мiсяць спить, коли ситий. Може, спить i зараз, а навiть якщо не спить – може, йому бiльше подобаеться полювати кiз самому!

Багiра погано знала Каа i не довiряла йому.

– Тодi ми з тобою удвох його умовимо, ловка спритнице.

Балу штовхнув Багiру линялим бурим плечем, i вони удвох вирушили на пошуки гiрського удава Каа.

Удав розлiгся на всю свою довжину на сонечку, на виступi скелi, i милувався своею гарною новою шкiрою. Останнi десять днiв вiн ховався, бо мiняв шкiру, а тепер постав у всiй красi. Його здоровезна голова з тупим носом нишпорила по землi, тридцятифутове тiло згорталося в химернi кiльця, а язик висовувався з пащеки в передчуттi майбутнього обiду.

– Вiн iще нiчого не iв, – мовив Балу, зiтхнувши полегшено, ледве забачивши пiстрявий брунатно-жовтий вiзерунок на спинi удава. – Стережися, Багiро! Вiн недобачае, коли змiнить шкiру, i нападае водномить.

У Каа не було отруйних зубiв – вiн навiть зневажав отруйних змiй за iхню боягузливу вдачу, – його сила була в мiцних обiймах, i коли вiн стискав когось своiми велетенськими кiльцями, всi знали, що це вiрна смерть.

– Доброго полювання! – гукнув Балу, сiдаючи на заднi лапи.

Каа, як усi змii його породи, трошки недочував i тому не розiбрав одразу, про що йдеться. Вiн вмить згорнувся кiльцями i нахилив голову, готуючись до нападу.

– Доброго полювання всiм нам! – вiдповiв вiн. – Гей, Балу! Що ти тут робиш? Вдалих ловiв, Багiро. Декому не завадило б пообiдати. Чи не бачили поруч сполоханоi дичини? Сарни чи хоча б козеняти? У мене всерединi порожньо, мов у висохлiй криницi.