Книга Джунглів (збірник)

Вiн бачив, як сiльська жiнка встала вночi i пiдкинула у вогонь якiсь чорнi камiнцi, i коли розвиднiлося i над землею заклубочив вогкий бiлий туман, вiн побачив, як малий хлопець узяв горщик, обплетений лозою i вимазаний глиною зсередини, наповнив його приском iз печi i, загорнувши у ковдру, пiшов з ним до кошари.

– Оце i все? – мовив Мауглi. – Ну, коли дитина це вмiе, то менi нема чого боятись.

Вiн завернув за рiг назустрiч малому, вихопив горщик у нього з рук i вмить зник у туманi, а хлопець заплакав з переляку.

– Люди дуже схожi на мене, – сказав Мауглi, роздмухуючи жар, як то робила жiнка. – Якщо я оце не пiдгодую, то воно помре.

І Мауглi накидав на червонi жарини хмизу та сухоi кори.

На пiвдорозi до гори вiн зустрiв Багiру. Ранкова роса блищала на ii шкурi, мов мiсячне сяйво.

– Акела схибив, – сказала пантера. – Вони б убили його ще вночi, але iм потрiбен ти. Вони шукали тебе на пагорбi.

– Я був на зораному полi. Я готовий. Поглянь. – І Мауглi пiдняв над головою горщик iз жаром.

– Чудово! Слухай, я бачила, як люди тицяють туди суху гiлку, i на ii кiнцi палае Червона Квiтка. Ти не боiшся?

– Нi! Чого менi боятись? Я пам’ятаю – якщо це не сон, – що коли iще не був вовком, часто лежав бiля Червоноi Квiтки, i менi було так тепло i хороше…

Увесь день Мауглi просидiв у печерi. Вiн сидiв бiля горщика з жаром i тицяв досередини сухе галуззя, щоб побачити, що з того вийде. Врештi-решт вiн знайшов потрiбну гiлку, i ввечерi, коли Табакi пiдбiг до печери i дуже грубо гавкнув, що Мауглi треба йти на Скелю Ради, вiн засмiявся так знущально, що Табакi втiк.

Акела, вовк-одинак, лежав бiля свого виступу на знак того, що мiсце ватажка тепер вiльне, а Шер-Хан зi своiми пiдгавкувачами походжав туди-сюди, i вигляд у нього був дуже вдоволений. Багiра лягла поруч iз Мауглi, а вiн тримав мiж колiн горщик iз жаром. Коли всi зiбралися, Шер-Хан виступив наперед. Вiн нiколи б не посмiв так зробити, якби Акела був при силi.

– Вiн не мае права! – прошепотiла Багiра. – Не бiйся i скажи. Цей сучий син злякаеться.

Мауглi звiвся на ноги.

– Вiльний Народе! – вигукнув вiн. – Хiба Шер-Хан – ватажок Зграi? Хiба тигр може бути нашим ватажком?

– Мiсце ватажка ще вiльне, а мене попрохали виступити… – почав було Шер-Хан.

– Хто тебе прохав? – вигукнув Мауглi. – Хiба ми шакали, щоб плазувати перед людожером? Зграя обере ватажка сама, а зайди тут нi до чого!

Зчинився галас.