Книга Джунглів (збірник)

Тодi в тебе буде заступник дужчий, нiж я, i Балу, i тi вовки Зграi, що тебе люблять. Вiзьми Червону Квiтку!

Так Багiра називала вогонь, бо жоден звiр у джунглях не вимовить його справжню назву. Звiрi страшенно бояться вогню i вигадують будь-яке назвисько, аби лише не сказати iстинного.

– Червону Квiтку? – сказав Мауглi. – Вона виростае побiля хат надвечiр. Я ii здобуду.

– Оце таки людська дитина! – мовила Багiра з гордiстю. – Не забудь, вона росте в малих горщиках. Дiстань ii чимшвидше i тримай пiд рукою, поки не знадобиться.

– Гаразд! – сказав Мауглi. – Я пiду. А ти певна, моя Багiро, – i вiн обняв ii за шию i зазирнув у великi очi пантери, – ти певна, що все це лихо – вiд Шер-Хана?

– Атож, клянуся зламаним замком, що звiльнив мене, Малий Братику!

– Тодi клянуся буйволом, що був менi викупом, я вiддячу Шер-Хановi сповна, а може, й iз горою, – сказав Мауглi i побiг геть.

– Ось така людина! От i проглянуло людське, – мовила Багiра, лягаючи знову.

А Мауглi був уже далеко звiдси. Вiн мчав стрiмголов, i серце в нього калатало. Вiн добiг до печери вже у вечiрньому туманi, спинився, щоб трошки вiддихатись, i поглянув униз, у долину. Вовченят не було вдома, але мати-Вовчиця, ледве зачувши подих свого Жабеняти, зрозумiла, що вiн чимось схвильований.

– Що трапилось, синку? – спитала вона.

– Просто дурнi балачки Шер-Хана, – вiдповiв вiн.

І вiн подався через кущi вниз, до рiчки у видолинку, та враз спинився, почувши виття Зграi на ловах. Почув вiн i ревiння зацькованого оленя, i його тяжке дихання, коли олень приготувався боронитись. Потiм долинуло злiсне гарчання молодих вовкiв.

– Акело! Акело! Нехай вовк-одинак покаже свою силу! Пропустiть ватажка Зграi! Стрибай, Акело!

Мабуть, вовк-одинак стрибнув i схибив, бо Мауглi почув клацання його зубiв, а потiм – коротке вищання, коли олень збив Акелу з нiг ударом копита.

Мауглi не став чекати i рвонувся вперед. За мить вiн добiг до зораних полiв поблизу села, а виття вдалинi помалу стихло.

– Багiра казала правду, – прошепотiв вiн i захекано влiгся на купу трави пiд вiкном хатини. – Завтрашнiй день буде вирiшальним – i для мене, i для Акели.

Потiм припав обличчям до вiкна i задивився на вогонь у печi.