Вогненне око

Краiна чадiла вiд дешевого туркменського газу… А зараз бiле полотно дороги змиваеться стовпом пилюги, вiтер, лишень жовтий вiтер у цьому жовтогарячому полуднi пiднiмае хмару над школою. Школа – гелготiння, рейвах у брунатних, келiеподiбних примiщеннях стихав далеко за опiвнiч. Мало чим патронат рiзнився вiд божевiлень, катiвень, де судилося обом побувати, доля котрих розвела, щоб з'еднати в одне цiле, щоб роздiлити навiки. Найбiльше Родика i Вiталiя дiймала Євдокiя Петрiвна Тарасенко – зла передклiмактерична сучка, переведена за якiсь там прогрiхи до патронату.

Затягувала до комiрчини, особливо Родика. Роздягала, змушувала присiдати, вставати, лягати ниць. iй, сухоребрiй баберi, до вподоби запах поту – не духмяне мило, не парфуми «Шанель» чи «Ожон». Просто радiсть, а не жiночка – шолухатi ручечки з мотуззям джергавого кольору сухожиль разiв iз шiсть перед снiданком вiдтирала содою або камiнцем до того, що облазила шкiра. А вподобала бiльше для любовних забав Вiталiя. Так називалася перевиховна робота. То бавиться членом, то засуне пальця в зад: «Хи-хи-хи-хи, приемно, мiй котику?» В тiй комiрчинi хлопцi дiлилися спогадами i планами на майбутне. Родик захоплено розбалакував про довгi ряди верстатiв, де запах мастила дражнить нюх; як переплавляеться твердий метал на бурхливу жовто-червону масу; як вiн вiдливаеться, чарiвно вихлюпуючись у форми для авто, гелiкоптерiв, танкiв. Тим прохопився Вiталiй, сам зачаклований кресленнями Леонардо, особливо гелiкоптерiв. А ще говорили про жiнок, про нiжнiсть, грiючи подихом один одного в павутиннi комiрчини, потиском рук, складаючи надiю, як би в скорому часi «придавити цю суку Явдоху». Думали про матерiв i майбутнiх коханок, про славу i грошi, про свою необiгрiту безталаннiсть. А школа поголiв займалася як не педерастiею, так солодiйством: школярi визирали з вiкна на мiсцевих красунь, тримаючись за iнтимнi мiсця. Хлопцям же бридило, вони знову вертали спогадом до матерiв, у котрих обидва вишукували щось у своiх напiввигаданих любовних iсторiях. І в тi роки смерть збирала сизим кушпелiнням люд; i одного дня обпилася оцтом, а як не допомогло, повiсилася Мар'яна. Смерть ii прийшлася на смерть Лiдii: двi процесii попарно рухалися по обидва боки вулиць. Брати Роздайбiди, подiлившись, несли труни. Проте школу розбуркала не занудна, фальшива музика Мендельсона, що тут звучала так само, як i музика на танцмайданчиках, а бурштинова заграва пожежi в степу, де в загорожах рохкали, вивалюючись у гною, довгi, мов ковбаси, свинi.